— Зустріч має відбутися з одним-єдиним бажанням: ми кандидатові надалі не заважатимемо у просуванні вперед, а всіляко сприятимемо у швидшій перемозі. Можливо, інформуватимемо й оберігатимемо. Але за однієї умови... Мені далі говорити?..
— Нема потреби. їжаку зрозуміло, — констатував генерал.
— Я вечерю забезпечую. Випивку — теж.
— Ображаєте, пане держсекретарю. Хоча у нас зарплатня не на рівні світових, але на ікру ми також знаходимо гроші.
— А на суші?
— І на суші, і на землі, — засміявся генерал, і Миронович розгубився. Він каламбурить чи й справді не знає, що таке «суші»? Про всяк випадок мовив:
— Ось і добре. Вважайте, домовилися. Вас буде попереджено за два дні. Усю закуску і випивку підвеземо з найкращого японського ресторану. Вам тільки слід назвати заміську віллу свою та ім’я людини, якій ви довіряєте, як і мені, — підкреслив Миронович. — Там і має відбутися зустріч.
— А якщо не приїде?
— Спробуємо переконати. Це в його інтересах. Тепер він, дякуючи вам, мчатиме до фінішу без перешкод.
— Однозначно. Тил ми забезпечуємо. Аби він тільки про нас не забув.
— Не забуде. А забуде — нагадаємо.
— Ви будете? — поцікавився Пацюк.
— Я поки що — в резерві. Так би мовити, ваш невидимий фронт.
— Нам до цього не звикати.
Після кави з вершками Миронович провів задоволеного і ситого генерала до авто.
— Антоша вас довезе куди слід.
— Я міг би викликати й свою автомашину.
— У жодному разі, — заперечливо похитав головою Миронович. — Заради конспірації.
— Зрозуміло. Маю честь кланятись, — генерал приклав руку до козирка. — За вечерю спасибі. Було смачно і майже достатньо, — він розсміявся. — Генеральський жарт.
XXIX
— І-і-і-є! — протягла, а потім вигукнула у мобілку щаслива Роксана, телефонуючи Мироновичу. — Рибка впіймалася на гачок...
Роксана й справді, коли телефонувала Вітольду, стояла на березі Десни зі спінінгом в руках, що вигнувся, мов знак запитання. Щука спіймалася невеличка. Грамів на триста-чотириста, але і з такою доводилося вовтузитися, морочитися.
— Щука грає, серце крає, — Роксана від задоволення та азарту аж підстрибувала. Оператор Василь Береза, мов той песик, що хоче залізти у воду, але боїться змокнути, бігав по березі з підсакою і щось емоційно скавучав.
— Викинь підсаку, — гукала до нього Роксана, тримаючи спінінг над головою. — Візьми камеру. Камеру візьми. Глянь, які щука «фортелі» викидає.
Оператор разом з водієм заходилися допомагати Роксані. Щука «давала свічки», як висловився водій Вадим, — одну, другу, третю. На третій її тільки й бачили. Роксана з несподіванки ледь не впала навзнак на траву. На кінці жилки — ні блешні, ні щуки.
— Перекусила. Точно перекусила... Щука ж яка! Не менше ніж кілограмів зо п’ять, — підсумував Вадим.
— Ти хоч мене і її зафіксував для історії? — запитала Роксана.
— Мамочко, ображаєш! — оператор вдав, що й справді образився. — Все в кращих традиціях Голлівуду.
— Це правда, — погодився Миронович, коли Роксана, прибувши додому, впала в крісло і повторила перед Вітольдом фразу оператора. — У кращих традиціях Голлівуду, Тольде. Ти бачив би, як він цілував Богородицю. Тричі. Тоді перехрестився і сів до столу. Ласували тістечками з запеченими горішками і чорносливом. Знала б я меню наперед, і горішки ще трохи підмастила. Дуже вже він на них западав. Тільки під зубами хрумтіли. Тепер телефонуй своєму Пацюку. Аби нас не смикали, що і як, уся чорна тінь має впасти на генералів. Скільки їх там має бути?
— Я наказав — не більше двох. Де троє — там таємниці нема. Пацюк пообіцяв.
— Хай ініціатива йде тепер від них.
— У штабі кандидата ми маємо свою людину. Обробка вже пішла. Кандидат опирається. Гонор, амбітність. Але й свої підгавкували — з силовиками, мовляв, не завадить подружити, якщо вони самі пропонують свої послуги. Він, здається, дав згоду на зустріч...
— А якщо операція «Пігмей» не пройде?
— Любий, ти сумніваєшся у моєму генії? — Роксана сіла йому на коліна.
— У твоєму генії я не сумніваюся, я сумніваюся в якості отрути пігмеїв.
— Можеш ставити знак якості. Побачиш, яке він матиме після поцілунка обличчя. Мама рідна не впізнає.
— А звідки тобі відомо? Ти так говориш, ніби вже когось отруювала чи ставила на комусь експеримент? Звідки така впевненість?
Роксана довго мовчки дивилася на нього, ніби підшукувала відповідь у його ж запитанні. Потім мовила:
— Любий, я жила серед пігмеїв. Я бачила їхній запал у роботі... Краще приспи мене... Приспи, мов малу дитину, любий. У мене такий позаду важкий день. Вибач, якщо моя активність сьогодні поступиться місцем пасивності.