Марія все ще була не в дусі.
– Тато – дуже рішуча людина. Він Телець, як і я.
– Я гадав, ти католичка.
– Я – греко-католичка, але... Ти знову з мене смієшся.
– Закладаюся на мільйон доларів, що перший знайду Василя.
Майже годину Степаняк і Ладенюк штовхали «москвича» слизьким розбитим шляхом, перш ніж Марія нарешті завела машину в гараж. У третьому будиночку, літній кухні, Роман Бондар щось мішав у великій каструлі на плиті, а Катерина чистила над раковиною картоплю.
– Нарешті ви вирішили до нас приєднатися, – сказав Бондар.
Ладенюк потер руки й притулився до вкритої кахлями печі, єдиного джерела тепла в літній кухні.
– Холодно, – поскаржився він. – Коли ви встановите тут якийсь обігрів?
– Не раніше, ніж він підведе воду, – сказала Катерина. – Марусю, ти не принесеш іще відро води?
Марія підвела голову до неба, але взяла порожнє цинкове відро.
– Дозволь мені, – сказав Степаняк.
– З радістю, – відказала Марія. – Я покажу, де колодязь.
– Ні, – сказав Толя, – Тарасові колодязь покажу я.
– Ви маєте прихильника на ввесь час, поки тут будете, – усміхнулася до Степаняка Катерина.
Уже стемніло, коли Бондар оголосив, що обід готовий. Він запросив усіх до струганого ялинового столу, на якому стояли тарілки з маринованим оселедцем, солоними огірками, болгарським перцем, кружальцями схожої на салямі української ковбаси, чорний хліб і масло.
«Не дуже схоже на Красінові закуски», – подумав Степаняк.
Ладенюк, все ще в пальті, накинутому на плечі, мов мантія, дістав з коричневого пакета, якого приніс із собою, пляшку «московської».
– Ти сказав, що тобі холодно, – махнув на пляшку рукою Бондар.
Він підняв велику карафку з гілочкою м’яти в прозорій рідині й наповнив п’ять склянок, а потім поклав перед кожним скибку чорного хліба, відрізав і вмостив зверху по шматочку сала й зубочку часнику.
– Моя самогонка зігріє тебе краще від будь-якої російської горілки. А тепер, за українським звичаєм, привітаймо Тараса.
Степаняк неохоче взяв своє сало й склянку самогонки.
– За повернення гульвіси! – проголосив тост Бондар.
– За Тараса, – сказали інші.
Степаняк ненавидів сало.
– Тобі подобається? – запитав Бондар.
Степаняк кивнув.
– Закладаюся, в Англії ти цього не мав.
Бондар відрізав йому ще два шматочки сала й знову наповнив склянки.
– Бачу, ти справжній українець.
Після п’яти тостів Бондар зняв з плити каструлю й ополоником розлив у миски капусняк, у якому плавали шматочки шинки й ковбаси, а потім знову налив чоловікам самогонки. Степаняк не зважився приєднатись до Марії та її матері, які пили мінеральну воду.
Після капусняку Бондар подав сковороду смаженого м’яса й знову налив чарки. Коли всі закінчили їсти, він відкинувся на бильце стільця й придивився до Степаняка:
– Скажи мені, Тарасе, свою щиру думку про країну, до якої ти повернувся.
Алкоголь додав Бондареві балакучости, і це дозволяло Степанякові прозондувати фашистське коріння націоналізму.
– Я не можу вимовити словами, що для мене означає бачити нарешті Україну незалежною, але, – він помовчав, – чи розумно мати так багато політичних партій, що сперечаються між собою?
Бондар подивився на дно своєї склянки.
– Більше п’ятдесяти років ми говорили «ні!» – накинутому нам урядові, що накидав нам російську мову. «Ні» – радянським школам, що отруювали розум нашої молоді. «Ні» – радянським ядерним реакторам, що отруювали повітря, яким ми дихаємо. «Ні» – Комуністичній партії з її привілеями для небагатьох. «Ні» – праці на корумповану систему. «Ні» – КГБ, що шпигувало за нами й керувало нашим життям. «Ні» – арештам, катуванням і вбивствам. Тепер ми змушені навчитися говорити «так!». «Так» – важкій праці. «Так» – демократії. «Так» – терпимості. – Бондар глянув на Степаняка: – Тобі має бути відомо, Тарасе, що значно важче говорити «так», ніж «ні».
– Але чи повинні ми говорити «так» росіянам-офіцерам у нашій армії та росіянам – керівникам наших основних промислових підприємств?
Бондар стукнув по столі:
– Якщо вони бажають стати громадянами України, ми, звичайно, повинні говорити «так». Ми не є більше їхніми рабами, але, Боже мій! Бувши досі рабами, як можна бажати такої ж долі іншим? Нам треба показати, що шляхи минулого були неправильні й що єдиний шлях уперед – це на практиці застосовувати вчення Христа: любити ближнього. – Бондар похитав своєю великою головою. – Ці терористичні акти проти росіян і євреїв підривають наші зусилля побудувати цивілізовану державу. Що швидше екстремісти будуть знайдені й посаджені за грати, то краще. – Він знову понабивав чарки.