– Де можна помити руки?
Бондар наповнив біля колодязя цебро й виніс із літньої кухні кварту:
– Підставляйся!
Він почав лити крижану воду на витягнуті руки Степаняка, коли пролунав голос Марії:
– Тату! Що ти робиш?
Із скуйовдженим після сну волоссям, одягнена в светр та джинсові штани, вона збігла з веранди й вихопила кварту з рук Бондаря.
– Жінки... – стенув плечима Бондар.
Марія нагріла на плиті каструлю води, дала Степанякові брусок мила й, поки він над раковиною мив руки, поливала йому теплою водою.
– І тато ще говорить про цивілізовану державу, – сказала вона невдоволено.
Бондар підсмажив цибулі на смальці, а затим додав яєць і молока. Катерина тим часом зварила гарбузову кашу. За сніданком Степаняк почав чхати.
– Тарас застудивсь, – оголосив Толя.
– Не дивно. – сказала Марія.
Бондар мовчки підвівся й приніс карафку самогонки.
Марія сердито вихопила її в нього й віднесла назад до хати. Ладенюк усміхався. Катерина забідкалася над Степаняком:
– Не можна допустити, щоб знову заболіло вухо.
Вона вийшла й принесла кетяг калини, почавила ягоди в гарячій воді й долила суміш Степанякові в чай:
– Випийте. Це найкращі ліки від застуди.
Після сніданку Степаняк запропонував помити посуд, але Марія не дозволила.
– Ми підемо на прогулянку, – сказала вона. – Почекай, принесу з хати твою шапку.
– Тарасе, мені так соромно, – почата була Марія, коли вони вийшли з літньої кухні.
– Будь ласка, не треба.
– Мій батько...
– Мені дуже подобається твій батько, – сказав він і був радий можливості говорити їй правду.
– Правда? – почала вона спокійніше. – Він бажає все робити якнайкраще, але іноді, здається, живе в іншому світі.
«У світі, де слова справді означають те, що ними сказано», – подумав Степаняк.
Вона повеселішала.
– Підемо на гору, я хочу тобі щось показати.
Він пішов за нею снігом, іноді видираючись на руках і колінах, поки дійшли до дерев, за які можна було триматися, піднімаючись вище, і, нарешті, досягли верха.
– Який чудовий краєвид, – сказав Степаняк, побачивши центр села на версі другого, нижчого пагорба навпроти та вкриті снігом поля, що простяглись аж до Боярського лісу під обрієм.
– А тепер глянь сюди, перед собою, – сказала Марія.
Було так холодно, що віддих замерзав у повітрі. На тлі ялин це здавалося крихітними часточками світла, що танцювали, виблискуючи у променях ранкового сонця.
– Діамантова хмара. Правда гарно? Я хочу поділитися нею з тобою.
З чудового видовища, яким Марія по-дитячому захопилася, Степаняк перевів погляд на її обличчя. Потім примусив себе відвести погляд.
Коли недільного вечора Степаняк повернувся додому, квартира здалася йому схожою на порожній склеп. Розуміння, що Красін використовує його, аби нашкодити Романові Бондарю, а також доброта, прихильність і теплота, які він, Степаняк, зустрів на дачі Бондаря, породжували запитання, над якими не хотілось замислюватися. Він дістав з холодильника пляшку горілки й пішов до спальні.
На обличкованій фанерою шафі з дзеркалом у дверцятах, нечитаними книжками та посудом усередині, яким не користувалися, стояли тьмяні срібні чаші, ікони в позолочених оправах та родинні фотокартки в недоладних рамках. На стінах теж висіли світлини, а ще – репродукції сільських пейзажів та пара театральних афіш. Вони прикривали тріщини та вогкі плями, що псували білу, вже пожовклу, клейову фарбу. Погано дібраний, претензійний безлад нагадав йому смаки матері.
Степаняк зняв з телевізора білий, вишитий полотняний рушник, яким його прикривала Соня, ввімкнув і, поки телевізор нагрівався, сів у плетене пластикове крісло. Епізод з фільму студії «СоїитЬо» або, ще краще, з французького сексуального фільму відвернув би його думки від дійсности. На екрані побіг список виконавців та авторів концерту оркестрової музики, трансляція якого щойно закінчилася з Москви. Він нахилився вперед і почав перемикати кнопки. На другому каналі український репортер тицяв великий ручний мікрофон під ніс старому сердитому чоловікові, з голови якого, здавалося, виростає автобусна зупинка. На третьому каналі, теж аматорському, вихваляли авангардистську фотовиставку в Санкт-Петербурзі.
На 4-му каналі йшла одна з пишних чорно-білих мелодрам, які «Мосфільм» штампував до «гласности». Хай йому чорт, цей шолудивий телевізор не мав суперканалу. Степаняк знову ввімкнув 1-й канал, ладен взагалі припинити пошуки, якщо не буде нічого кращого, і почув позивні програми щотижневого огляду новин. Диктор, наслідуючи манеру ведучих американського телебачення, навіть розстебнув комір сорочки, називаючи теми. Чи не цей дивак був узірцем для Толі? Почувши слова «відновлення фашизму в Україні», Степаняк одставив пляшку й підстроїв звук, щоб краще чути.