– Отець Танюк не сказав тобі? Я – майор. Служив у стратегічних ракетних військах.
– Де? – не повірив Степаняк.
– У Дров’яній, на південь від Чити, кілометрів за 175 від монгольського кордону. Але всі радянські центри стратегічних ракет керуються за однаковим принципом. Це частина радянського менталітету.
– І коли ти раптом вирішив покінчити з престижним становищем військового й працювати за копійки в ненадійній організації?
Мельник уважно подивився на Степаняка.
– Після того, як мене взяли подивитися на ядерне випробування в Семипалатинську. Це було одночасно з вибухом у Чорнобилі.
– Прошу вас, – сказав отець Танюк, – суперечки нас нікуди не приведуть.
Мельник поклав руки на стіл і погрозливо нахилився над Степаняком.
– Навіть якщо ми повіримо йому, отче, нам ще треба дізнатися «як?», а також «коли?».
– Маєш якісь пропозиції? – запитав Танюк.
Мельник наморщив губи.
– Ми могли б заманити Петросяна на зустріч і примусити його говорити.
– Ніякого насильства, – сказав Танюк.
Мельник стенув плечима.
– Ви не будете замішаний, отче.
– Побережи свої сили. Мельник, – сказав Степаняк. – Я певен, що Петросян знає не більше за мене. Він лише пішак, як і я. Ну, може, він слон. Але єдиний, хто знає ввесь план гри, – це гросмейстер Красін.
– А хто той єдиний, хто може дістатися до Красіна? – в’їдливо запитав Мельник.
– На мене не розраховуйте. Звільніть мене від цього. – сказав Степаняк.
– Злякався?
– Це не мій стиль боротьби. Я зробив достатньо, розповівши вам усе, що знаю.
– Злякався. А тим часом твій приятель-гросмейстер веде гру навколо кількох наших ядерних ракет перед тим, як розрізати Вкраїну навпіл.
Отець Танюк подивився на Степаняка. Небо світліло. Скоро над вільною Україною настане світанок. Але чи надовго вільною?
– Тарасе, – запитав Танюк, – ви можете обманути Красіна й, не зустрічаючись із ним, одержати докази, які нам потрібні, щоб передати Заходу?
– Як?
– Подзвоніть. Скажіть йому: вас турбує, що заява, зроблена вами від імені Бондаря, буде не досить правдоподібною, бо американці вірять, ніби ракети не можна запустити без кодів, запроваджених з Москви. Ярослав запише розмову.
Степаняк глянув на Мельника.
– Ніяких проблем. Я повернуся за годину з пристроєм, що монтується в телефон.
Можливо, то був дія нього вихід – зупинити вторгнення, не наражаючись самому на небезпеку. Якщо це спрацює, Красін опиниться в російській в’язниці, перш ніж зможе дістатися до нього, Степаняка.
– Я спробую, – сказав Степаняк, ковтнувши слину.
Він сидів на стільці в однокімнатній квартирі священика, відчуваючи спиною погляд Мельника. Не зводив ока з червоного телефонного апарату на маленькому столику й чорного дроту, що йшов до касетного магнітофону на підлозі.
Степаняк прокашлявся, вогкою, холодною рукою підняв трубку, набрав код і московський номер і, почувши голос, назвав свій пароль:
– Це Еліот. Мені потрібно поговорити з Лєсковим.
Другий голос теж не належав Красіну. Степаняк повторив своє прохання.
– Лєскова немає, він у Києві, – почув він у відповідь.
Степанякові стало кепсько. Події, видно, розгорталися дуже стрімко.
– В мене термінове питання. Треба погодити з ним поему, яку він доручив мені підготувати. Ви можете дати мені номер його київського телефону?
– Еліот, кажете? Почекайте, – після, здавалося, години мовчання в трубці знову почувся голос: – При нагальній потребі я вповноважений дати вам номер його телефону.
Степаняк записав київський номер і обернувся. Мельник і Танюк дивилися на нього. Він глибоко вдихнув і знову підняв трубку.
– Слухаю! – голос належав Красіну.
– Це Еліот. Я працював над поемою, яку ви просили мене написати. Частина її звучить не достовірно. Побоююся, що вона не викличе бажаного нам резонансу. Можу я пояснити?
– Звичайно. Приїжджайте о десятій вечора. Де я, ви знаєте. – Телефон замовк.
Важкою тремтячою рукою Степаняк поклав слухавку на важіль.
– Схоже, Красін тут, щоб остаточно проконтролювати всі деталі, – сказав Мельник.
– Треба, щоб ти все записав.
– Ні, – сказав Степаняк. – Не вийде. Це не спрацює.
– Тобі не потрібно бути там більше як півгодини, – наполягав Мельник. – Скажи йому, що тебе непокоїть достовірність твоєї заяви від імені Бондаря й ти бажаєш, щоб він, Красін, перевірив її зміст. Скажеш стільки, аби було досить, щоб його потім викрити, і йди від нього.
Степаняк шукав якогось виходу.