Я все це розповів вам не для того, щоб пояснити своє ставлення до сім’ї Зарандіа й запевнити вас, що я й справді їхній син. Я хочу сказати, що коли б хтось у тій сім’ї знав напевне, чому Дата добровільно сів у в’язницю, то і я неодмінно знав би. Ви не повірите, але і сам Мушні нічого достеменно не знав. Правда, в останні роки мого навчання в університеті Мушні вже серйозно нездужав і віддавав перевагу не мирській суєті, а самотності й тиші, та все одно ми з ним про це часто говорили. Кінець кінцем ми одностайно прийшли до думки, що Дата зробив це заради Мушні, але все-таки самим цим не можна було всього пояснити. Відтоді минуло чимало часу, багато чого перебродило, багато спливло на поверхню й потім осіло в пам’яті. Я розкажу вам про кілька подій. Може, вони проллють хоч трохи світла на те, чому Дата Туташхіа з своєї доброї волі пішов у в’язницю.
Якось уночі до нашого старшого брата Костянтина прийшов хобець Дуча Абраміа й сказав, що Дату Туташхіа тяжко поранено і він лежить у надійного чоловіка в Лебарде. Коли Дуча йшов звідти, Дата вже три дні був непритомний, і хтозна, чи живий він тепер. Дуча взяв слово з Костянтина, що той не скаже Даті, звідки дізнався про його рану. Це сталося в той час, коли Дата пішов у абраги вдруге, я був тоді вже хлопчаком. Уночі нічого не зробиш, а вранці Костянтин послав свого сина Бочіа по діда, Я причепився до Магалі, і він узяв мене з собою, але слухати, про що говорять дорослі, мені не дозволили. Та вийшло так, що їхню розмову я все-таки почув, і дорослі про це дізналися. Костянтин покликав нашого батька до себе, а не прийшов до нього сам, через те що боявся за Тамар,— як би то було їй, коли б вона дізналася, що Дата при смерті? Та й Еле гостювала тоді в нас. Коли б жінки дізналися про те, що сталося з Датою, плачу й голосіння було б на все село. Довго Костянтин з Магалі судили-рядили й нарешті зійшлися на тому, щоб іти вдвох у Лебарде. А як зі мною бути? Залишити дома? Хлопчина може проговоритися. Взяти з собою — тоді від’їзд трьох чоловіків стривожить жінок ще більше. Вирішили взяти й мене, а Костянтиновій жінці сказали, що чоловік її поїхав на далеку сіножать, подивитися стоги. З мене вони взяли слово честі триматися вдома так, щоб ніхто нічого не помітив.
Повернулися ми додому, сіли обідати, а Магалі й каже: вирядіть нас у дорогу, завтра ми з Шавлагом поїдемо в Зугдіді. Хитрість удалася, жінки нічого не запідозрили. Рано-вранці ми зустрілися з Костянтином у призначеному місці й рушили в дорогу. Від нас до Лебарде півтора дня їзди кіньми. На третій день після того, як Дуча Абраміа приходив до Костянтина, ми переступили поріг будинку, де лежав Дата. «Горем ти нас стрічаєш чи радістю?» — спитав Магалі господаря. Андро Салакаіа засміявся й сказав, що невимовно радий нам, а то цієї ночі Дата вже збирався йти, хоч ледве на ногах тримається, і треба вмовити його перечекати ще днів три-чотири. Від серця в нас одлягло, ми дружно зітхнули, і Андро Салакаіа повів нас до Дати.
Брат сидів блідий як смерть і чистив зброю. Він розбирав її, перетирав, налагоджував, а я дивився на нього, витріщивши очі, й думав, скільки ж крові він утратив. Дата був здоровий як віл, хто ще міг витерпіти все, що випадало на його долю,— переслідування, зради, страждання, кров. Сам бог знає, які випробування й муки повинна прийняти людина з таким розумом і серцем, як у нього.
Побачивши нас, Дата був здивований і уражений, але перед ним стояв батько, і перечити він не зважився. Лише опустив голову — на знак провини. Почалися розпитування — що та як, його жаліли, бідкалися. Не згадуватиму всього, що було говорено, розкажу тільки про найважливіше.
Батько спитав Дату, хто стріляв у нього та як могло статися, що в нього влучили.
— Влучив той, тату, в кого око несхибніше й рука твердіша,— відповів Дата.
— Я збрехав би, якби сказав, що ти постарів,— вступив у розмову Костянтин.— Але для того діла, на яке ти йдеш, ти вже не молодий. Замолоду ти вмів вистрілити на секунду раніше від противника і був прудкий, як хорт. У Грузії це знає кожен. Але той час минув. Твої ноги не такі прудкі, як колись, рука не така тверда й око не таке зірке. У тебе вже немає того, без чого абраг не абраг і без чого не здолати йому свого переслідувача. Сьогодні ти відбувся раною, та скільки куль іще чекає на тебе. І не об’їдеш того конем, якийсь сучий син пошле тебе на той світ. Подумай про це, Дато, добре подумай, брате.
— Що ж ти йому радиш, цікаво знати? — спитав Магалі Костянтина.— Заново йому народитися накажеш чи живої води напитися?
— Нам, тату, не до жартів,— спалахнув Костянтин.— Не знаю, чули ви про цю історію чи ні... Сталася вона років п’ять тому. Дата гостював у Татархана Анчабадзе. Якось увечері вони з Татарханом сиділи на балконі, на третьому поверсі, й вечеряли. Пам’ятаєте Хітарішвілі? Спочатку він був розбійником, а потім поліція зробила з нього нишпорку. Так ото він пронюхав, що Дата в Татархана, прокрався на третій поверх, на балкон, націлив на Дату два маузери й каже: «Руки вгору, не рухатися!» Дата як сидів коло поручнів, так з третього поверху і стрибнув — оком ніхто не встиг змигнути. У Татархана перед будинком величезний горіх — Дата й завис на його маківці. Хітарішвілі прицілився. Та поки він цілився й натискував на курок, Дата гілляку, за яку тримався, відпустив, схопився за ту, що нижче, а з нею й сам опустився. Куля просвистіла там, де його вже не було. Хітарішвілі взяв трохи нижче, але встиг ухопитися за гілку трохи нижче й Дата. Три чи чотири рази стріляв Хітарішвілі, і щоразу його куля пронизувала пусте повітря — Дати там уже не було. Нарешті Дата сплигнув на землю. «Я не вб’ю тебе, щоб не образити господаря!» — гукнув Дата, і єдина його куля зірвала папаху з голови в Хітарішвілі. Він переплигнув через паркан — та тільки його й бачили. Ще п’ять років тому Дата вмів витворяти такі фокуси. Сьогодні, мабуть, уже й не зможе, а років через п’ять — і поготів. Старість стоїть на порозі. Настане день, здолає його Хітарішвілі чи якийсь інший шакал, або вирискається охочий, котрий з доброї волі пустить йому кулю в спину. Тепер охочих зітнути йому голову разів у десять більше, ніж раніше було в нього друзів та приятелів. Людям, скажу я вам, хоч сто разів добро зроби, а один лише раз зло, то вони добро забудуть, в багно затопчуть, а погане триматимуть у пам’яті — не випустять. Абрагові потрібне молоде здоров’я і дозрілий розум! Тільки це я й хотів сказати, тату, а більше нічого.