— Цікаво! Навіть будь-коли взагалі?
— Я кажу — може. Звісна річ, часто буває, коли єдино розумне й цілком виправдане вирішення долі шпигуна — в’язниця або шибениця. Але в певних випадках — і я віддаю перевагу саме їм — розумніше використати шпигуна заново. Навіть якщо в одному з десяти випадків буде досягнуто успіху — це вже велика перемога. Що ж до мадемуазель де Лам’є, то її доля ще вирішуватиметься. А тепер цій дамі треба накинути звинувачення, щоб повернути його назад безпосередньо з її рук. Після цього дуже легко розімкнути наступні кільця.
— З чого ж ви думаєте почати?
— Передусім треба з’ясувати, чи існує наскрізний канал Кулагін — мадемуазель де Лам’є, а якщо існує, то в чому це виявляється...
Усе, що говорив Зарандіа, здавалося, було сповнене логіки й переконливості, проте в мене було таке враження, що він чогось не договорює. Мені не хотілося заглиблюватися в цю свою підозру, і я визнав за краще показати Зарандіа повідомлення, щойно одержане з Петербурга. В ньому йшлося про те, що існує нелегальна група, її прямою, а може, і єдиною функцією була діяльність, схожа до нашої служби поширення чуток. Наш політичний противник став боротися з нами нашими ж методами, і в різних верствах населення розповзалися компрометуючі чутки про державний лад, про царську сім’ю, про осіб, які обіймають високі посади в державі.
Зарандіа прочитав інформацію і мовив:
— Пам’ятаєте, ваша ясновельможність, коли ми говорили за прокламацію Спадовського, я сказав, що вона наштовхує на роздуми? Я передбачав, що саме так повернуться справи.
— Дуже добре пам’ятаю і навіть не раз збирався поговорити з вами про це, та все якось не випадало.
— Бачите, що вийшло, графе,— порох, винайдений для фейєрверків, використано для вибухівки!
— Але на це потрібні були століття. А головне, порох — це матеріальна річ, а не духовна субстанція. І в цієї справи,— я поклав руку на документ, який щойно прочитав Зарандіа,— зовсім інша швидкість розвитку. Я гадаю, що системи поширення чуток мають прекрасне майбутнє, вони набуватимуть найрізноманітніших форм і оболонок, і я бачу, як наближається епоха масових духовних диверсій.
— Сто чортів їхньому батькові! — За багато років мені рідко доводилося бачити Мушні Зарандіа з таким розлюченим обличчям. Голос його зазвучав якось по-іншому — з грудей вирвався глухий клекіт. Він відчув, що зривається, стримався й заговорив звичайним голосом: — Перебуваючи в наших руках, служба поширення чуток становила частину широкого плану, а сам план був системою заходів, спрямованих проти цілком певних осіб, до того ж його було створено для досить своєрідної географічної та адміністративної області. Він призначався для зовсім окремого й абсолютно конкретного застосування, і аж ніяк не для всієї держави. Поклавши руку на серце, ми можемо зізнатися один одному: зробити з поширення пліток, пересудів, поголосу постійний метод, всеохоплюючу систему — нижче цього не опускалася навіть свята інквізиція! Нас виправдує лише те, що цей метод ми використали проти насильників, грабіжників, убивць, котрих не могли спіймати й знешкодити іншими засобами. Винятком був лише Дата Туташхіа, але те, що цей метод було застосовано проти нього, я вважаю за свій службовий злочин. Нічого не вдієш, це на моїй совісті... Звісна річ, полковникові Сахнову і п’яти матеріалів видасться мало, та щоб уявити собі, до яких жахливих наслідків призведе поширення нашого повітового й хвилинного досвіду на цілу державу й епоху, для цього потрібна була елементарна совість, не кажучи вже про здоровий глузд. Сахнов не має ні того, ні другого. Коли держава в боротьбі проти своїх політичних противників змушена вдаватися до таких методів, це означає, що вона невиліковно хвора. Саме це й намагаються довести вороги імперії. А тим часом якийсь там Сахнов — я говорю фігурально — стоїть собі з каменюкою в руці й чекає, коли на лоба відлюдькові сяде муха. І ще ось що, графе... Ви самі навчали мене й казали: є така закономірність, що коли якась установа або спільність людей раптом в один з моментів свого існування перестає підкорятися силі, що керує цим організмом, це означає, що далі керувати тим самим способом неможливо, поки не буде виявлено причини паралічу і не знайдено нового способу керівництва. То ще нічого, коли буде попущено віжки системи керівництва митницями; не буде катастрофи, коли на якийсь час перестане підкорятися податкова система, але плітка, чутка — тут хаос наявний уже в самій їхній природі, а поширення їх — це лавина хаотичних, руйнівних ударів, а плітка, що проникає в глибінь багатотисячних, багатомільйонних мас населення,— це вулканічна лава, що невідомо коли і в якому напрямі почне вивергатися на поверхню. А тепер уявіть собі день, коли загальнодержавна система поширення чуток перестане нам підкорятися. Я вас запитую, що тоді врятує імперію від розрухи, від розкладу, від розпаду?!
— Серед народу поширилася чутка, нібито його величність щодня їсть котлети,— перебив я його.— Смішно? Аж ніяк, бо не відомо, яка вибухова сила цієї чутки. Версію про котлети вигадав, звісна річ, не наслідник престолу, а його ворог. Ми зобов’язані вжити контрзаходів? Зобов’язані. Чи означає це, що наша імперія, як ви, Мушні, висловилися тут, безнадійно хвора?
— Ні, ваша ясновельможність. Це означає, що вона хвора такою мірою, якою і ми змушені будемо вдаватися до подібних методів у нашій політичній боротьбі. Чи дуже ми змушені вдаватися зараз до цього? Зовсім ні.
Те, що імперія була хвора, багато хто розумів, але в стінах нашого відомства говорити про це вважалося за святотатство і серйозну провину. Мушні Зарандіа зважився заговорити про це при мені. А я мовчав і не збирався навіть щось зауважити!.. До того ж я прекрасно розумів, що якби Зарандіа дали змогу, він одним рухом руки стер би з лиця землі службу чуток, яка завдяки Сахнову розповзлася по всій державі.
— Закрити одне вже існуюче відомство важче, ніж створити п’ять нових. За теперішніх умов гласно й офіційно знищити систему поширення чуток, навіть якщо за це візьметеся ви, на мою думку, неможливо.
Зарандіа зрозумів, що я не хочу ставати його співучасником і однодумцем у кампанії, що може розпочатися, й сказав:
— Ви неточно витлумачили мою думку, ваша ясновельможність. Втручатися в подібні справи таким маленьким людям, як я, не варто!
— Завтра, Мушні, приїздить полковник Сахнов! — змінив я тему розмови, чекаючи, як він поставиться до цього.
— Знаю, графе...— безтурботно мовив Зарандіа.
Полковник Сахнов, прибувши в Тифліс, одразу потрапив у таку павутину обставин, що сам дідько не дошукався б істини. Я переселився в світ дволиких явищ. Окрім трагічного епізоду із Старіним-Ковальським, усе, що відбувалося, мало двоє значень, відкривалося в двох протилежностях, однаково незвичайних, переконливих і водночас абсолютно несумісних. Маючи широкий власний досвід, спираючись на грунтовну обізнаність Мушні Зарандіа у всіх методах і заходах нашої справи, я витратив силу-силенну часу й духовних сил, щоб відокремити істину від підробок і підтасовок у тих численних хитросплетіннях правди й брехні, які виникали щодня і мало не щогодини. Зарандіа підготував для Сахнова складну мережу сілець і пасток. Істину доводилося відшукувати в майже не доступних для ока обставинах, а не в тих, що були на поверхні і впадали у вічі.
Саме відшукувати, кажу я, бо в своїх підозрах я виявився правий: у всьому, що стосувалося Сахнова, Зарандіа діяв, не радячись зі мною, і навіть коли все скінчилося, він і тоді не відкрив мені всієї правди. Де в чому я не певен і понині, і є в цій історії аспекти, в яких для мене й сьогодні сумнівне все.