Колишню посаду Зарандіа обіймав тепер полковник Князев. Куратором відділу, як і раніше, був Сахнов. Князєв разом з нами зустрічав Сахнова на вокзалі й умовив полковника взяти участь у вечері, яку організували на честь прибуття петербурзького гостя в Тифліс і з нагоди нового призначення Князева. На вечері поруч Сахнова опинилася мадемуазель де Лам’є! її привезли Кулагіни нібито на їхнє запрошення, звісна річ, заздалегідь домовившись з Князевим. Я мимоволі став свідком флірту Сахнова з мадемуазель де Лам’є, бо ж не міг заплющувати очей на те, що впродовж трьох чи чотирьох годин творилося переді мною, та, правду кажучи, і не хотілося мені заплющувати. Фліртувала мадемуазель Жаннет де Лам’є з делікатною чарівністю, лукаво й граціозно. Після вечері Сахнов одвіз у моїй колясці спочатку Кулагіних, а потім її. Як розповідав кучер,— полковник і дорогою, і коло під’їзду де Лам’є був дуже наполегливий, намагаючись проникнути в її дім, але Жаннет де Лам’є показала характер, заспокоїла свого заповзятливого супутника, обіцяючи зустрітися з ним через три дні на вечері в Кулагіних.
Усе в цьому епізоді поки що йшло, як і належало, і всі персонажі посідали свої місця, але ж до цього вечора мадам Князева доводилася мадемуазель Жаннет де Лам’е лише клієнткою... До того ж на вечері, що її давали вищі чини таємної поліції на честь такої високої персони, присутність торговки шнурівками, хоч які рафіновані були її манери, могла вразити кого завгодно. Не дорікайте мені за перебільшену підозріливість, але я за своєю професіональною звичкою вже інстинктивно не зводив з неї очей і відчував тут руку Зарандіа.
Уранці я спитав його, в чому сенс вчорашньої комбінації.
Зарандіа був щиро здивований і попросив розповісти про всі перипетії вечері.
— Прекрасно. Цей альянс може бути нам на руку.— Він вимовив це так просто, що мене взяв сумнів: може, він і справді нічого не знає?
Не треба було великої проникливості, щоб здогадатися — де Лам’є підсунули Сахнову. Але й тепер я не вжив ніяких заходів. З високопоставленої особи, близької до царської родини, робили пішака й цим пішаком жертвували. Я виявився учасником змови, що суперечило моїм переконанням, було для мене неймовірним і чужорідним, і разом з тим усе це мене вже майже не вражало. Очевидно, настав час переоцінки всіх цінностей.
Серед вищих чиновників було заведено (мені здається, це збереглося й тепер і зберігатиметься ще довго) типів певної вдачі називати вояками. Так мовилося про чиновників, котрі були невдоволені тим, чого вони досягли, і котрих постійно гризла думка, що становище, в якому вони перебувають, є для їхніх здібностей принизливе, коли не образливе. Боротьба за нову посаду є їхнім перманентним станом. Такі люди звичайно мають репутацію ясновидних і енергійних натур, проте, як правило, вони схожі на падаючі зірки — один раз спалахують і зникають. Таких прикладів дуже багато. Коли аналізуєш якийсь процес або окреме явище і доходиш нарешті до висновку в своїх міркуваннях, найпереконливішим аргументом виявляється сам результат досліджуваного процесу чи явища. Ось чому вояків, котрі зазнали поразки, я, не вагаючись, маю за людей обмежених. Справжній боєць, обдарований талантом і життєвою силою, повинен уміти тверезо оцінювати контрнаступальні можливості суперника й противника, не кажучи вже про необхідність дотримуватися елементарної обережності в боротьбі. Брак обережності й здатності тверезо оцінювати — хіба це не обмеженість?
Сахнов перший кинув рукавичку — окремо мені, окремо Мушні Зарандіа і нам обом разом. Я чекав, що тут, у Тифлісі, на території противника, я побачу його внутрішньо мобілізованим, зосередженим і завбачливим. А він тримався так, ніби після повернення в Петербург на нього чекає крісло якщо не міністра, то принаймні його товариша. Коли б він виявив хоч найменшу здатність до тверезої оцінки противника і обережність, можливо, він і не зазнав би фіаско...
Полковник не став чекати кулагінської вечері, а через ад’ютанта надіслав мадемуазель Жаннет де Лам’є записку: він нагадував про її обіцянку повезти його подивитися унікальний килим і бути посередником у його придбанні. Жаннет де Лам’є переказала, що вона згодна, але не зразу, відклала зустріч на п’яту годину і, готуючись до виїзду, протримала закоханого полковника в своїй вітальні ще годину.
З тієї миті, як ад’ютанта було послано з запискою, тобто з обідньої пори, і до пів на сьому вечора полковник нетерпляче ждав. Він радів від думки, що одним пострілом уб’є двох зайців — побачить її та наблизить їхнє таємне побачення й матиме килим Великих Моголів на заздрість петербурзьким колекціонерам і світським друзям.
Звісна річ, Хаджі-Сеїд зустрів полковника Сахнова й мадемуазель Жаннет де Лам’є сам. Після чашки кави й легкої розмови розгорнув килим Великих Моголів. Враження перевершили всі сподівання. Сахнов був такий захоплений, що ледве тримався в межах пристойності. Килим, що його вкрав Спарапет, було оцінено в тридцять тисяч. Полковник почав був торгуватися, але невдовзі стало ясно, що робить він це лиш заради втіхи говорити про такий скарб, до того ж йому хотілося показати себе перед усіма неабияким покупцем і тонким знавцем, хоч насправді в нього не було тих тридцяти тисяч, ані навіть третини тієї суми. Хаджі-Сеїд спустив п’ять тисяч, але далі вже ані руш. Полковник сказав, що приїде завтра, аби продовжити переговори, і залишив дім Хаджі-Сеїда дуже збентежений.
Становище полковника й справді було жахливе: тут — жінка, яка, здавалося йому, думає лиш про те, як би одкараскатися від нього, там — килим Великих Моголів, що ліг на трепетну душу заповзятого колекціонера всією своєю красою, цінністю й вагою... Проте немудрий інстинкт підказав Сахнову, що обидві його турботи може розв’язати лише вона, мадемуазель Жаннет де Лам’е. А може, йому просто хотілося розважити душу. Так чи інак, але закохані поїхали в ресторан.
Цей вечір минув для Сахнова майже марно, бо він шукав амурної близькості, а Жаннет де Лам’є вдалася до тактики, яка могла завести лише в кут ніжної дружби, та й тільки.
Хоч того вечора полковникові й не дісталося нічого, крім честі провести свою даму, він, проте, повернувся в готель з почуттям впевненості, що знайшов прихильника, а може, й вірного друга. У душі в нього, як в акваріумі, плавцем золотої рибки ворухнулася надія, що ця чарівна істота принесе йому не лише насолоду на ложі кохання, а й дасть змогу все життя милуватися дивовижним килимом...
Про все це на другий день уранці розповів мені сам Мушні Зарандіа, додавши, що нове побачення Сахнова з мадемуазель де Лам’є відбудеться сьогодні опівдні, але він знов умив руки, сказавши, що сам він до цього не причетний.
Я засміявся.
— Ваша ясновельможність, я лише створив стихію, в якій люди самі влаштовують свої взаємини залежно від ситуації. Зверніть увагу, графе, я кажу — я, а не ми, бо за все, що станеться далі, відповідаю я сам, якщо взагалі буде потреба відповідати за віщось і перед кимось.
Тепер мені, треба було збагнути, наскільки можлива була така ситуація, коли Зарандіа лиш розставив сільця, а люди, що опинилися «в стихії», яку він створив, робили те, що якраз і потрібне було йому.
Про все, що відбулося, Зарандіа міг дізнатися лише від мадемуазель Жаннет де Лам’е. Отже, між ними існує зв’язок. Не виключено, що сам Зарандіа виступав тільки в ролі слухача, не даючи ніяких розпоряджень-відповідей. Але який тоді сенс у таких стосунках? Коли вже вона в твоїх руках, змушуй її грати весь репертуар, який їй доступний! Та й не такою людиною був Зарандіа, щоб пустити події на самоплив, якщо він ввів їх у річище, приготоване ним самим, та ще з таким трудом!
Пам’ятаю, як мені спало на думку, що найменший промах Зарандіа міг потягти за собою скандал на всю Європу, і скандал той поставив би найясніший рід у досить двозначне становище.
Я й тут знайшов за краще змовчати.
Того вечора ми мали вечеряти в Кулагіних. Перед тим годині о п’ятій вечора до мене ввійшов Зарандіа.
— Ваша ясновельможність, полковник купив килима Великих Моголів. Вексель на двадцять п’ять тисяч дала Хаджі-Сеїду мадемуазель Жаннет де Лам’є.