Зарандіа дістав із шухляди документ.
— У мене в руках ордер на ваше звільнення. Його заповнив і підписав я, потрібен підпис його ясновельможності й санкція прокурора, яку, я гадаю, ми легко одержимо. Слідство у вашій справі буде припинене. Але припинене до слушного для нас моменту, а не остаточно.
Усе це справило на мене таке сильне враження, що я, хоч як силкувався, не міг змусити себе шукати огріхи в логіці Зарандіа. Чи думав доцент про інтригу Зарандіа, чи не думав ні про віщо, ошелешений звільненням, яке ніби з неба впало,— стверджувати не беруся. Проте нитки інтриги він намагався не втрачати.
— Гаразд, але ж можна припустити, що, коли мене так швидко звільнять, громада сприйме це все-таки як провал вашої провокації. Справді, триває боротьба, і не буду приховувати, що сили, настроєні проти існуючої влади, безперечно поширюватимуть версію саме про провал провокації, тим паче що все це не таке й далеке від справжнього стану речей,— сказав доцент.
— Так. Це боротьба, і ми не лишили поза увагою, що така акція можлива, але за тим самим правом, за яким сили, настроєні проти влади, спробують поширювати свою версію, за тим самим правом, добродію доцент, ми здійснимо нашу версію про пригоду, яка сталася: звільнимо вас і двох ваших спільників, заарештуємо трьох-чотирьох осіб, які випливли в процесі слідства, віддамо їх до суду й поширимо чутку, що виказали їх ви і такою ціною дістали волю. І загалом ця версія, добродію доцент, буде не дуже й далека від справжнього стану речей. Я вас застерігав: ваша віра і ваша впевненість, що «не можете інакше», зазнають серйозного випробування.
Тепер ставало зрозумілим, чому Зарандіа так наполягав, щоб його план операції було прийнято без змін!
— Пане офіцер,— мовив доцент,— ви такий рафінований негідник, що використання ваших здібностей тут, у цьому глухому закутку імперії, можна вважати виявом духовного краху існуючої політичної системи.
— Дякую вам і прошу згадати, що за два місяці нашого знайомства ви не чули від мене ні грубощів, ні образ. Я визнав би ваші слова за слабість, якби ви й справді не стояли перед найтяжчою альтернативою. Дозволю собі поділитися лише одним спостереженням: у вашому захопленні революцією є щось від форелі, яка мріє стати лососем, тим часом як я — трава і не силкуюся стати кедром.
— Ви не маєте права... Я вимагаю процесу! — закричав доцент.
— Для того, щоб надати трибуну демагогам? Процесу не буде — ми вже сказали вам,— рівним голосом відповів Зарандіа і, помовчавши, вів далі: — Я читав статті під вашим псевдонімом у легальній і нелегальній пресі. Справді, прекрасні статті, плід високої і чесної думки. Революція використає ваш інтелект. Я вже казав вам про це. Час покаже, як вона поведеться з вами в майбутньому. Гадаю, в кращому разі на вас чекає доля маріонетки, не кажучи вже про забуті могили й долю борців за загальнолюдську волю, які емігрували через партійні незгоди. Але все це можливе тільки в тому разі, якщо ви залишитеся на арені політичної боротьби. А щодо цього я маю сумнів.
— Мета цього віроломного плану — скомпрометувавши, усунути мене від політичної боротьби? — спитав доцент злісно й з іронією.
— Ні, офіційною метою плану була реквізиція літератури, арешт і покарання винних, але, якщо хочете правди, в основі плану — моє особисте ставлення до вашої персони. Я скористався службовим становищем з корисливою метою, точніше кажучи, мої службові інтереси збіглися з моїми особистими уподобаннями. До речі, не буду приховувати од його ясновельможності, що від моєї служби престолові й вітчизні я маю і свою користь.
— На яку ж користь ви розраховували у випадку зі мною?
— Передусім я син свого племені й народу. Моє уявлення про свої обов’язки — звідси. І звідси ж існування поза всякими партіями. Я, жива частка моєї батьківщини,— самотній, як палець. І я хочу, щоб ви прилучили мій народ до тих знань, які створено генієм наших предків, і до тих, які будуть породжені вашим талантом, талантом людей з таким хистом, як у вас, і з природою грузина. В недалекому майбутньому буде відкрито грузинський університет, відродяться стародавні традиції накопичення наукових знань і духовних скарбів. Ваша діяльність на цій ниві й діяльність таких людей, як ви, принесе моєму народові більше, ніж проповідь анархістських ідей і тим паче ваша смерть на терені їх насильного насадження. Я плекав надію мати для себе таку користь, добродію доцент!
Обвинувачуваний довго вдивлявся в Зарандіа. Потім знизав плечима, розвів руками й сказав:
— Навіщо стільки удаваності? А коли це не удаваність, чому ви такі відверті в присутності його ясновельможності? Вас можуть звільнити з жандармерії. Ви не боїтеся цього?
— «На цьому стою і не можу інакше»!
Ця розмова поступово втрачала для мене інтерес. Зміст її вже розсіювався в суперечках. Продовжувати її, у всякому разі, слухати її мені вже не було сенсу. Відвертість сторін поступово переходила в грубощі. Мені не подобався зухвалий тон доцента. Крім того, я зрозумів, що тенета, які поставив Зарандіа, давали мені можливість без ускладнень звільнити доцента й доповісти намісникові, що справу завершено.
— Добродію доцент! — звернувсь я до підслідного.— Я підписую ордер, і ви зразу ж ідіть додому. Ви визнали за потрібне сказати нам, що на жодні змови й компроміси ви не підете. Не думайте, що ми запропонуємо вам щось подібне, але з обов’язку я маю сказати вам: ми ніколи не заарештуємо, не будемо нікого компрометувати, якщо люди, котрі стоять за вашою спиною, не використають факт вашого звільнення проти нас. Сподіваюся, мою думку ви зрозумієте. З обов’язку я мушу також попередити вас: як тільки ми довідаємося, що цієї умови не дотримано, ми негайно почнемо діяти, і репутація зрадника навіки закріпиться за вами. Я закінчив. Прощавайте, бувайте здорові.
І — щоб надати розповіді завершеності:
Звільнення доцента і його співучасників усе-таки було використане проти нас. Поширилися чутки, завдяки яким за доцентом закріпилася репутація героя, проникливої людини й самовідданого борця. Тоді ми зробили так, як і обіцяли: заарештували кількох виявлених під час слідства осіб і віддали їх до суду. На тому судовому процесі ім’я доцента прозвучало в небажаній для нього інтерпретації. Слідом за цим було вжито й інших заходів, і кінець кінцем йому було начеплено ярлик зрадника.
Доцент не хотів примиритися з долею політичного трупа, за його ініціативою було створено серед студентів Московського університету нелегальну групу анархо-синдикалістів, а невдовзі його заслали на Камчатку. Очевидно, він скористався порадою Зарандіа — подав до суду на свого учня двічі: удруге провинився, навмисне накликав на себе кару й домігся політичної реабілітації перед однодумцями. Шкода тільки, що він був слабовитий, на засланні захворів і помер.
Вірю, що він «не міг інакше».
Я казав уже, що Зарандіа прекрасно провів цю справу і прекрасно програв її. Я мав на увазі цей її фінал, хоч сам Зарандіа не вважав справу програною.
А тепер закінчення, заради якого я й розпочав цю довгу історію. Час і хід подій підтвердили мої здогади. Причина дій Мушні Зарандіа випливала виключно з того, що він «не міг інакше». Це очевидно, але тут мені хотілося б поділитися своїми міркуваннями про людей подібного морально-психологічного складу і про умови, що формують їх. А щоб не спокуситися абстракціями, не вдаритися в багатослів’я й не затуманити суті своєї думки, наведу діалог, що відбувся між мною і Мушні Зарандіа, діалог, який кинув світло на суть справи.
На той час стала сенсацією загибель у Атлантичному океані великого пасажирського пароплава й більшості його пасажирів. Судно пішло на дно за якусь годину. Саме в цей короткий трагічний проміжок часу на борту пароплава сталася пригода, яка набула відголосу хоч і комічного, але Незрівнянно ширшого, ніж сама трагедія. Коли пароплав ішов на дно і все було охоплене панікою, якийсь комівояжер примудрився не лише вивести з Істерики й заспокоїти не знайому йому даму років тридцяти п’яти, але й збув їй корсет пошиття мадемуазель Бріньон, а разом з корсетом м’ясорубку нової конструкції. З двохсот п’ятдесяти чоловік живими лишилися тільки дванадцять, і поміж них комівояжер зі своєю виручкою і дама, уявіть собі, зі своїм корсетом і м’ясорубкою.