— Як ви трактували б цю пригоду, Мушні? — спитав я свого підлеглого, відпочиваючи після одного стомливого засідання.
Зарандіа осміхнувся й мовив:
— Це і смішно, ваша ясновельможність, і надто цікаво. Я пояснив би такі явища однобічністю натури, перевагою в ній якоїсь однієї риси. Такі люди, я гадаю, з’являються на світ дуже рідко. Не знаю, яке ім’я найбільше личило б їм, але здогадуюся, як саме вони з’являються.— Зарандіа помовчав, збираючись з думками, і вів далі: — Можливо, в майбутньому наука зможе створити, подібно до періодичної системи Менделєєва, систему моральних якостей людини. Встановлять, що існує стільки-то і стільки-то вже відомих властивостей, скажімо, любов, ненависть, доброта, злостивість та ще багато інших, а стільки-то і стільки-то клітинок таблиці на якийсь час лишаться порожні. Мине час, і для кожної клітинки знайдуться свої пожильці.— Зарандіа спинився й зиркнув на мене: як я реагую.
— Продовжуйте, Мушні. Я стежу за вашою думкою.
— Гадаю, що в нормального новонародженого є зародки всіх моральних властивостей.
— Ви говорите саме про нормального новонародженого, чи не так?
— Атож. Про винятки й аномалії скажу пізніше. Нормальний новонароджений наділений у зародку всіма моральними властивостями, і, отже, можливістю їх розвитку, формування, вдосконалення.
— Згоден з вами.
— У кожного новонародженого різні моральні особливості виражені з різною силою, навіть коли ті властивості ще тільки зав’язуються. Потенція одних властивостей — більша, інших — менша. Якщо середовище не викликає пришвидшеного й посиленого розвитку якої-небудь однієї риси, очевидно, з того новонародженого сформується особистість цілком нормальна, в якій усі її початкові задатки зрівноважаться один одним. Тепер про винятки й відхилення. Можна припустити, що народиться така людина, в якої надто сильні будуть зародки, скажімо, зажерливості, корисливості, а зав’язь протилежних властивостей буде слабка, немічна. Можливе таке?
— Звичайно, можливе.
— Можливе й інше. Людина потрапляє в такі умови зростання й розвитку, в яких бурхливо розвинуться її сильні задатки,, а слабкі ослабнуть ще дужче, занепадуть, практично зовсім зникнуть.
— Можливе й це.
— Тоді шлях, на який стане І яким піде людина, що сформувалася таким чином, не викликає сумніву, графе.
— Я розумію вас.
— Ми говорили про комівояжера й любительку корсетів та м’ясорубок. Такі «не можуть інакше», а чому — це ми вже зрозуміли. Як називати таких людей, я й справді не знаю, але звідки і яким чином вони з’являються, я, здається, починаю розуміти і про це вам уже сказав. Вони — плід впливу сильнодіючого середовища на аморальні задатки. Коли людина така, вона і на потопаючому кораблі виведе незнайому особу з істерики, щоб утелющити їй корсет. А сама та особа, погамувавши свою істерику, підбадьорена можливістю придбати корсет і м’ясорубку рідкісного зразка, заспокоїться й купить усе, що їй належить купити. Ту м’ясорубку,— захоплено вів далі Зарандіа,— вона ще прив’яже до пояса й кинеться з нею у воду. Везіння завжди на боці таких людей — вони з усіх халеп виходять неушкодженими.
Можливо, Зарандіа й сам не знав, що належав до таких людей. Аномалія і середовище діяли в одному напрямі, що сприяв цій аномалії. Зарандіа не міг інакше.
Нарешті я виявив цю його властивість, і згідно з методом двійника таку саму причину дії я повинен був передбачити в Даті Туташхіа, щоб шукати що причину в його злочинах...
Куджі Торіа
— Я так зрозумів, вас цікавить не лише сам Дата Туташхіа, а все, що діялося навколо нього. Чому він часто згадував пацюків і порівнював їх з людьми — це я вам розказати можу. Я багато про це розповідав, різним людям. Мабуть, хтось з них і послав вас до мене. Ласкаво прошу, коли хочете, розкажу.
Я давно запримітив: дуже багато людей шукають знайомства із знаменитостями, щоб потім похвалитися: вчора з отим випало гуляти. У цьому я завжди вбачав честолюбство й користь. І завжди тримався якомога далі од визначних людей. Ніяких близьких стосунків у мене з Датою Туташхіа не було.
Уперше я його побачив дванадцятирічним. Ні, не те що побачив. Саме тоді наша сім’я жила в Туреччині, є там таке місто Самсун, і Туташхіа приїхав погостювати до брата моєї матері. Два тижні пробув у нього. Дитиною я добре запам’ятав його. Коли через вісім років я побачив його вдруге — одразу впізнав, навіть пригадувати не довелося. Мені здалося, й він упізнав мене, хоч двадцятирічний юнак неабияк відрізняється на вигляд від дванадцятирічного хлопчика. Я дуже змінився, і, мабуть, він не зразу здогадався, хто перед ним. Та й мені ні до чого було називати себе! Не подумайте, бога ради, що через обережність — мовляв, абраг, знатися з ним небезпечно, скажуть, допомагає. Нічого подібного. Коли б я був таким падлюкою... та за голову Туташхіа тоді великі гроші обіцяли. Якби я схотів одержати ті гроші — це неважко було зробити. Але мені таке й на думку не спадало! А не назвався я першим тільки тому, що не люблю таких-ото людей. То шукачі імені й слави, а значить, авантюристи. Найвищою людською гідністю я вважаю уміння поважати людей. Так уже навчили мене змалку. Постать Туташхіа, як ви розумієте, мене мало цікавила. Розкажу тільки про те, що своїми очима бачив. І тоді, коли я зустрівся з ним у лазареті мого дядька, нічим примітним Дата Туташхіа не проявив себе. Може, це вам і нецікаво буде, та, коли просили, слухайте.
Ми — Торіа. Звучить наше прізвище як колхське, а тим часом ніхто з нашої сім’ї не знав, звідки ми родом. Можливо, мої предки ще за давніх часів виїхали з Колхіди. Наші однофамільці та далекі родичі й понині живуть у приморських містах. Там і осіли. Батько мій оселився в Самсуні. Побрався з дівчиною з лазької сім’ї. А що всі Торіа живуть у приморських містах, то це пов’язане з нашим родинним ремеслом. Є сім’ї, котрі від покоління до покоління готують ліки, мазі та всіляке зілля. Так і ми, але ми не ліки готуємо, ми пацюків розводимо. Мишоїдів і щуроїдів, а ще їх людоїдами називають! Знаєте, яке це діло?.. За давніх часів кораблі ж були дерев’яні, тому гризуни завдавали страшенної шкоди і товарам, і кораблеві. А коли на корабель пустити людоїда, він місцевих, корабельних гризунів, нехай їх хоч і тисячі, починає пожирати, а які втечуть від нього, ті самі з борту пострибають у воду. Такий пацюк дуже високо цінувався. За одного щуроїда платили по п’ятдесят-шістдесят червінців золотом. Наш рід один лише знав цю таємницю, інших — не було! Може, цій родовій професії я завдячую тим, що, коли пішов у медицину, обрав собі за спеціальність санітарію та гігієну.
Це — так. Тепер розкажу про мого дядька Мурмана Торіа, а тоді можна вже розповісти й про те, як ми разом з Датою Туташхіа були в лазареті. Дядька мого, Мурмана Торіа, віддали у фельдшерське училище. Вивчився він і тридцять років проплавав судновим фельдшером. Ні жінки, ані дітей у нього ніколи не було. Лікував він не згірше від усяких лікарів. А головне, із східних країн вивіз він знання й методи стародавньої медицини, лікував її способами, і чудово це в нього виходило. З літами обридло йому блукати по морях, купив він поблизу Поті клаптик землі, поставив будиночок і давай знову лікувати, вже на суші. За короткий час зажив він собі добре ім’я. Звідки тільки не йшли до нього лікуватися, з якими тільки хворобами, геть уже безнадійні! Одне до одного, так усе склалося — відкривай лікарню. Він і відкрив у своєму будиночку маленький лазарет, на десять чоловік. І ходячих приймав, і лежачих лікував, і все сам. Був у нього лише один-єдиний санітар, зовсім старий, звали його Хосро. Більше нікого. Дуже роботящий був мій дядько Мурман. Ні сну, ні відпочинку не відав, усе хворі та й хворі. І з оплатою справа в нього була поставлена незвичайно: прийде до нього хворий, з вигляду ніяк не скажеш, що бідний, він з нього й копійки не візьме, а хворий той ще з півроку пролежати має. Другий прийде, голодранець голодранцем, він його тільки раз огляне — плати лишень. Брав, як йому заманеться. Але, видно, були в нього свої мірки й ознаки, за якими він плату визначав. Чого не знаю — того не знаю. Отакий був Мурман Торіа.