Каза Чхетіа знову підкликав її.
— Ось тобі ще червінець! — сказав Чхетіа, поклавши на першу монету ще одну, і підсунув їх до Кіку.
Куру спалахнув, але цього разу не сказав жодного слова. Видно, повчання Квалтава зробило своє діло. Він повернувся спиною до своїх друзів і став розглядати простеньку ікону на стіні.
— Ти чого, дівко, мовчиш? Роздягатимешся чи не роздягатимешся? — єхидно всміхнувшись, сказав Бодго Квалтава.
Кіку наче мову відібрало, вона стояла незрушно і лиш очима водила довкола.
Чернець сидів спиною, він нічого не бачив, але чув усе.
— Боже, поможи, боже, поможи, боже, поможи! — прошепотів старий і тричі перехрестився.
Туташхіа зиркнув на ченця. Потім перевів погляд на стіл.
Стояла напружена тиша.
У каміні ледь затріщали дрова, але в тиші той тріск пролунав, як постріл.
Десь у кімнатах щось глухо стукнуло. Певно, Дуру і Дзоба пересовували тапчани.
І знову запала тиша.
— Які все ж таки негідники! — тихо, майже сам до себе проказав Туташхіа.
Сказати він сказав, але, мені здалося, одразу ж прикусив язика, немов осмикнув себе: годі патякати, абраг!
Запропонувати таке чистій п’ятнадцятирічній дівчинці, котрій батько втовкмачив у голову уявлення про надзвичайну силу грошей, могла тільки людина, що зовсім пустилася берега. І ніхто інший! Я ладен був зірвати замір Кази Чхетіа, але що міг я, беззбройний одинак, духовно не готовий до такого кроку, недосвідчений у противенстві?
Кіку стояла, опустивши голову, вп’явшись очима в монети, і я відчував, яких гарячкових сил коштує їй зібратися з волею і стійкістю. Розумів це і Бодго Квалтава.
— Їй, бачте, мало,— сказав він.— Ти тільки подивися на неї! Та за два червінці потійський поліцмейстер роздягнеться. Чуєш, дівко? Ну, гаразд. Ось тобі ще червінець, і роздягайся. Уявляй, наче ти в Ріоні купаєшся, на тебе з кущів зирять, а ти й не туди-то.
Бодго Квалтава шпурнув Кіку до двох червінців ще й третього, наче собаці обгризену кістку.
Каза Чхетіа взяв ту третю монету й поклав у купку на дві перші.
Кіку всю пересмикнуло, та так видимо, що всі помітили.
Мене тіпало від власного безсилля. Чекати більше не можна було, і я ледь чутно прошепотів своїм співтрапезникам:
— Треба втрутитися. Досить їй один раз піти на це, і її не втримаєш. Поті під боком. Буде вона портовою блудницею. Комусь же треба втрутитися!
Я дивився на Туташхіа — і вимагаючи, і дорікаючи, і благаючи. Він зиркнув на ченця, потім перевів погляд на мене й сказав навмисне байдуже:
— Це не моє діло. Не буду я втручатися.— Трохи помовчав і додав: — Нічого путящого з цього не вийде.— І нікому це не потрібно... Якщо це в неї в крові, у вдачі,— так тому й бути. Все одно вона по-своєму зробить. Немає таких, хто гідний заступництва!
Чернець слухав, боячись мовити слово, а коли Туташхіа змовк, раптом обернувся до Кіку і пролепетав:
— Дочко моя! Сказано: «Коли праве око твоє спокушає тебе,— його вибери і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один з твоїх членів, аніж до геєни все тіло твоє було вкинене».
Розбійники втупили очі в ченця, намагаючись збагнути його слова, але марно. Кіку не підводила голови — здавалося, до неї взагалі нічого не доходило. Вона подивилася на ченця, лиш коли він змовк, і перевела погляд на двері, звідки мали з’явитися Дуру з Дзобою. Каза Чхетіа одразу ж помітив її занепокоєння.
— Ох-х-х! — тупнув він ногою і нахилився до ченця:— Ану сиди там, старий шкарбане, а то швидко забудеш у мене і Старий, і Новий завіт.
Чернець опустився на лаву як підкошений, ввібравши голову між плечі, немов чекаючи удару, і стих.
На обличчі в Куру Кардава не було ні злості, ні обурення — він весь сяяв від цікавості й азарту:
— Що цей дідусь хоче, Бодго? — Що він там каже?..
— Ось у чому заковика, виявляється! — протяг, вражений своїм відкриттям, Каза Чхетіа.— Кіку перед ними соромно. Ану, одверніться! — крикнув він тоном, яким хвилину тому велів сидіти мовчки ченцеві.— Чого не бачили? Повертайтеся спиною, та швидше!
Ченцеві не треба було повертатися. Він сидів спиною і покірно чекав волі божої. Я покорився з легкою душею — хоч не бачитиму отих мерзенних пик. Туташхіа обвів спокійним поглядом усіх трьох і зупинився на Кіку, котра й досі не могла одірвати очей від червінців.
— Кому було сказано? — осатанів Каза Чхетіа.
А Туташхіа і бровою не ворухнув. Чхетіа виструнчився у нього за спиною й тихо сказав:
— Ану, повернися сюди!
Туташхіа через якусь хвильку трохи обернувся. Чернець зачерпнув з миски і втупився в перекривлене обличчя Кази Чхетіа.
— Куди я дивлюсь і в який бік повернуся — це нікого не стосується!— Туташхіа, стенувши плечима, скинув бурку, і вона повисла на спинці стільця.
Рука Кази Чхетіа поповзла до маузера, він хотів був щось сказати, але Туташхіа вже вихопив маузера з дерев’яної кобури — ніхто не встиг помітити й коли. І нагло пролунав постріл. Складені в купку червінці, призначені для спокушання Кіку, брязкаючи, розкотилися по підлозі.
Усі позавмирали.
Куля Туташхіа пройшла під ліктем у ченця, продзижчала біля скроні у Бодго Квалтава, змела червінці, дряпнувши край столу, і вп’ялася в стіну навпроти.
Мене пройняв холодний піт.
Чернець закляк з ложкою в зубах.
Бодго Квалтава схопився, ледве тямлячи, на кого кидатися.
Куру Кардава, сміючись, дивився то на Туташхіа, то на свіжу подряпину на столі.
Каза Чхетіа одерев’янів. Туташхіа знову так само через плече глянув на непроханого гостя, засунув маузера в кобуру і, відщипнувши шматочок хліба, жував собі.
Не зводячи очей з монет, що розкотилися по підлозі, Кіку повільно заходилася збирати їх, випросталася, затиснувши їх у жмені і, зірвавшись з місця, кулею вилетіла з кімнати. Хряпнули двері духану, зарипіли ворота стайні, і все стихло.
На дверях з’явилися стривожені Дуру і Дзоба.
— Що таке?.. Що тут сталося? — спитав духанник Туташхіа.
— Усе гаразд, Дуру-батоно, що було, те минуло,— відповів Туташхіа.
Каза Чхетіа вернувся до свого столу й заходився тасувати карти. Опустився на стілець і Бодго Квалтава. Лише Куру Кардава все всміхався лукавими очима.
Батько з сином потупцяли ще трохи. А коли впевнилися, що й справді «все гаразд, що було, те минуло», пішли по тапчани.
За другим столом гра відновилася, але було видно, що ніхто про гру не думав.
Знову все стихло. Коли Дуру з Дзобою вийшли, в двері духану просунулася Кіку. Вона огледіла всіх, хто був у залі, і, пересвідчившись, що немає ні батька, ні Дзоби, підбігла до дверей у хазяйську половину, зазирнула й туди, прислухалася — рідних поблизу немає,— підлетіла до столу Квалтава, і, схопивши за поділ плаття, швидко стягла його, і лишилася гола.
Вона стояла, в одній руці тримаючи плаття, а другою — затуливши очі. Ніжне тіло в світлі свічок мінилося молочною білизною. Кіку була струнка тендітна дівчинка.
Тільки-но розбійники підкликали Кіку, Туташхіа зрозумів: усе, що має статися, неминуче станеться, і, повернувшись обличчям до каміна, сидів уже й не ворушився. Бодго Квалтава лише крадькома, скоса зиркнув на Кіку. Куру Кардава почервонів і, опустивши голову, безладно перегрібав гроші.
— Ох-х-х! — вихопилося в Кази Чхетіа, і його рука простяглася до грудей Кіку. Випростаний палець обережно, немов злякано, доторкнувся до соска. Кіку враз отямилась, накинула плаття й метнулася геть.
Квалтава кивнув на Куру, що сидів, не підводячи голови, й загиготів:
— Чого це хлопчик рота роззявив?
Куру тільки щільніше стиснув губи, а голови не підвів.
Каза Чхетіа переможно оглядів усіх.
— Ну, що я казав? Роздягнеться любісінько. — Це він звернувся до мене.
— За три червінці потійський поліцмейстер роздягнеться! — повторив Бодго Квалтава.
Вернулася Кіку, принесла ще постелі й вийшла. Дуру й Дзоба внесли другий тапчан.
Дуру поспішив до прилавка. Він, очевидно, й не здогадувався ні про що і був абсолютно спокійний, але Дзоба був як зведений курок.