Я запізнилася — аж два дні писала листа. Одна річ — говорити, а інша — писати: папір не терпить хаосу й плутанини. Часу згаяла багато, а довести нічого не змогла.
Усе в нас виходить надто складно, пані Нано, але інакше ми не зможемо, очевидно, це і є причина всіх причин. Наші розмірковування й вагання розрослися й перетворилися на перепону для нашого кохання. За юних літ так не буває, і це добре: коли б Адам і Єва так ревно шукали правду, сумнівалися й з’ясовували стосунки, роду людського не існувало б на нашій землі.
Мужчина може йти на близькі стосунки з жінкою лише тоді, коли вважає себе гідним її. Я гадаю, і жінка відчуває те саме, якщо вона при цьому ще людина. Вона не погодиться добровільно на кохання мужчини, вважаючи, що він гірший за неї. Я багато думав про це й зрозумів, що я не гідний вас. Ви самі погодьтеся, що це так. А значить, ваша готовність на все — це просто дарунок або повернення боргу. Раніше я думав інакше, але, пізнавши вас ближче, зрозумів, що сприйняв за зерня добра бажання віддячити за добро. А той, хто повернув борг, що може одержати у відповідь? Мабуть, лише вдячність. Але я вже писав вам, я не хочу вдячності за свої молитви і не приймаю винагороди за виконаний обов’язок.
Та є ще одна причина. Випадково я став тим, хто врятував подругу життя пана Ширера від ганьби негідника Сарчимеліа. Хіба можу я перетворитися на того, хто згодом змусить її до зради своєму чоловікові?! Звичайно, в житті все легше й простіше, але я знаю себе, знаю свою совість, яка згризе мені душу за те, що я безсовісно прийняв таку віддяку.
Пані Нано, якби ви знали, як я вас кохаю! Так, що боюся свого кохання. Воно ллється через вінця моєї душі. Таке почуття під час першої близькості або спалахує вмить, як порох, і згорає теж умить, залишивши по собі самий тільки легенький димок, або тліє й чадить надокучливо й важко, як сира осичина. Прийти не важко — я прийду, але що, коли моя недоладна доля перетворить цей прихід з першого на останній, з радісного — на гіркий? Що тоді залишиться вам для спогадів про мене, і що буде моєю мрією?!
Розміркуйте самі, чи гідний вашого кохання такий мужчина, котрого кличуть, а він не йде, він думає, він гадає, він витягає одну причину за другою. Та що вдієш, мені не дев’ятнадцять років, а думкою, як ярмом, обдарував мене господь.
Але я знаю, пані Нано, знаю, що є вихор, який може налетіти, закружляти, понести, не питаючи ні про що. Я відчуваю, він насувається. Тоді я буду справедливий перед богом і людьми, незважаючи ні на що, навіть коли ви вже й не бажатимете мого приходу.
Никандро Кілia
— Що й казати, Мушні Зарандіа був великий хитрун. Що правда, то правда. Хитруни, не перечу, бувають різні. Він був добрий хитрун, а не лихий. Це я вам зараз доведу.
Від чого залежить доля маленької людини — хто може вгадати! Сильний винен, а слабому — голову з плечей, ви ж бачили, як це буває? Та й сама людина може в таку пастку попасти, що ніякий мудрець не допоможе вирватися. Маленька людина мусить же виконувати те, що загадує сильна, що велить хазяїн? Цього ніхто не заперечуватиме. А коли хазяїн хоче, щоб вона робила нечестиві діла,— і вона втратить службу й пустить сім’ю з торбами, якщо посміє відмовитися? Як тоді бути маленькій людині? А так, як це зробив я, коли мене прогнали з посади начальника митниці. Цілий рік я жив без жалування, а потім ті самі люди, які позбавили мене служби, дали мені посаду поліцмейстера. Як я добився цього? Тільки пошаною й повагою начальства. Начальник повинен розуміти твою вдячність, вважати, що ти людина порядна, покірна й добре вихована, але цього не досить — треба, щоб начальство трошечки й побоювалося тебе. Треба щось тримати за пазухою, таємничку якусь, щоб начальник боявся розголошення її. Діло делікатне, без досвіду й знання нічого в тебе не вийде! Не думайте, що я забалакався, забув, про що повів мову. Пам’ятаю, що про Мушні Зарандіа. Про нього й буде розмова.
Якось одержав я з Тифліса депешу, а в ній розпорядження — вивідати й повідомити, чи зустрічається Мушні Зарандіа з Датою Туташхіа і в яких стосунках вони перебувають. А про що там дізнаватися, коли вони двоюрідні брати! А ще загадано мені було з’ясувати, як поводився Мушні Зарандіа в нашому акцизі всі п’ять років, поки служив, і чи не водиться за ним якихось протизаконних справ. Що стала б робити недосвідчена людина? Чиновник без досвіду розслідував би все, написав відповідь, і — кінець, як той казав, діло хвалить! А для мене кінець не хвалить діла, а тільки починає. Хіба можна козирну карту втрачати, коли вона сама тобі до рук потрапила?.. Тут так: хоч виграв, хоч програв. Що я знав пречудово? Що Мушні Зарандіа заради казенних справ хоч на шибеницю поліз би, був хворобливо чесний, а з братом своїм двоюрідним Датою Туташхіа не бачився ніколи. Який же я поліцмейстер Никандро Кіліа, щоб цього не знати! Та були в мене й свої міркування... Кажуть, що по теляті можна майбутнього бика вгадати, так ото і я достеменно був певен — бути Мушні Зарандіа великою людиною. А хіба погано, погодьтеся самі, щоб така людина страх перед тобою зачаїла, колись страх той ще й як знадобитися може.
Мушні одного разу виловив у нас усіх контрабандистів і покидав їх у в’язницю, а з ними разом і тих їхніх дружків, які пропонували йому десять тисяч карбованців за їх визволення. Після цього прийшли до нього два євреї — їхній брат теж сидів у в’язниці — і пообіцяли великі гроші за те, щоб він виручив їхнього брата. Мушні грошей не взяв і євреїв присоромив, сказавши: «Братові вашому дадуть рік, щонайбільше — два, не викидайте на вітер грошей і не пропонуйте мені порушувати закон!» З тим і пішли ті євреї. А в Сухумі тоді один ювелір жив — Доментій Руруа його звали, так вони в нього діамантові сережки за п’ять тисяч купили і, щоб не знав Мушні, його жінці подарували й попросили, щоб вона за їхнього брата якось ненароком заступилася, хоч би слівце закинула, то й за те спасибі. Я дізнався про це, намотав собі на вуса й замовк.
Минав час. А коли одержав я те розпорядження, про яке вже вам казав, усе, як є, перевірив, але нічого з того, що могло нашкодити Мушні, виявити не зміг. Написавши донесення про все те, не відіслав його, а почав длубатися в історії з діамантами. Але длубався навмисне так, щоб до Мушні Зарандіа в Кутаїсі про те доповзло. Доповзти доповзло, а він не відгукується, наче води в рота набрав, наче це його й не стосується. Та недовго так тривало. Захотів усе-таки зі мною побачитися. Поїхав я до нього, а він каже: «Запам’ятай, що нічого незаконного я не робив. Гляди не помилися». А мені тільки цього й треба було. Натякнув йому, що мовчатиму, але що ювелір Доментій Руруа при цьому живий-живісінький, ті два євреї — теж, а твоя дурна жінка у тебе дома сидить і сережки ті в неї в скрині лежать. Звісна річ, прямо так не сказав, бо хто ж про такі речі вголос говоритиме, але дав йому зрозуміти, що знаю про це.
А потім у Тифліс поїхав і своє донесення начальству вручив, а усно про діаманти додав, пояснивши, що писати про це не писав, люди про це подейкували, а доказів поки що немає... Щоб потім не дорікнули: мовляв, знав, а не сказав. Не відомо ще, як усе повернеться; якщо справі цій судитиметься просунутись далі, я завжди зможу сказати: я ж говорив вам, а ви до мене не прислухалися... Але знаєте, що мені сказали? Аджарці, мовляв, Мушні Зарандіа хабара десять тисяч підсовували, а він не взяв, то чи став би він потім через якісь там сережки руки бруднити! Я вже не сперечався, що правда, то правда. Але був вельми задоволений, бо ж такого чоловіка в тенета свої спіймав. От як спіткнуся я тепер де-небудь, він неодмінно мені руку подасть, виходу в нього не буде іншого!.. Але, скажу вам наперед, усе інакше вийшло. Мушні Зарандіа в усьому перехитрив мене, отакою виявився людиною. Якось викликав мене Мушні Зарандіа до себе, тепер уже в Тифліс. Тільки-но я увійшов, він звелів подати список людей, що сиділи в мене у в’язниці. Написав я йому той список. У в’язниці на той час було шестеро. Почав він про кожного розпитувати, хто за що сидить і на що здатний. А надто вподобав він дрібного злодюжку Матаріа, який разом з Хазава, таким самим, як він, шакалом, у Цаленджисі козу вкрав. Я їх обох у поліції тримав. Чому Мушні того дурня обрав, про це я тільки наприкінці взнав. А поки що він нібито про інше заговорив і зовсім мене з колії вибив. Зразу взяв бика за роги.