За мить він перетворився на миготливу тінь, що скочувалася схилом, потім на хрусткий шурхіт снігу, що линув, начебто, звідусіль, а потім і шурхіт затих.
21 червня 2016-го Штаб-квартира футбольної команди «New England Renegades» Фоксборо, штат Масачусетс, 35 км на південний захід від Бостона 7 місяців і 26 днів до 51-го Супербоулу
Просторий кабінет на горішньому поверсі чотириповерхової офісної будівлі, що притулилася до західної стіни стадіону «Santander Bank Field», золотило м’яке передвечірнє світло. Немилосердна спека, що трималася впродовж першої половини червня, минулого тижня почала спадати, й у вівторок по обіді Білл Вентрон, шістдесятитрирічний тренер «Ренегатів», уперше від початку літа вимкнув кондиціонер і розчахнув вікно. Тренер напівлежав, уклавши голову на підголівник розлогого шкіряного крісла, й замислено пожовував кінчик простого олівця. Густе тепле світло розтікалося смаглявим обличчям, згладжуючи кутасті вилиці й затираючи складки на незмінно наморщеному лобі. Чоловік блукав очима за вікном, але погляд залишався несфокусованим: він не бачив ні покошланих, наче пір’ям набитих хмар, що повільно сунули на схід до затоки Кейп-Код, ні величезного асфальтового озера — стоянки для автомобілів, — темна латка якого широким півколом обступала домашній стадіон «Ренегатів» із півночі та заходу. Натомість думки знову й знову поверталися до Брендона Бартона, відеозаписи з іграми якого Білл Вентрон переглянув не менше як сотню разів протягом вихідних. Тренер ніяк не міг збагнути, чому Бартона ніхто не взяв під час драфту 2014-го. Корнербек «Тигрів Західної Алабами» привернув його увагу ще до драфту, проте навесні 2014-го «Ренегати» потребували не захисників, а гравців лінії нападу й ресиверів, тож у ході драфту Білл випустив Бартона з поля зору. Тренер згадав про корнера з Університету Західної Алабами лише зараз, коли Майк Каннінгем, за минулі чотири роки найкращий захисник «Ренегатів», відмовився поновлювати контракт і перейшов до «Вашингтонських Федералів». Після того як ЗМІ розтрубили про перехід Каннінгема, десь коло десятка агентів засипали Білла повідомленнями із недвозначними натяками, що їхні зіркові підопічні не відмовилися б зайняти місце головного корнербека в його команді, проте Вентрон не хотів зірок. Він волів будувати команду з нікому не відомих хлопчаків, для яких сама можливість вийти на поле під час професійного матчу важить незрівнянно більше за кількість нулів у контракті.
Тож, третій день розжовуючи олівець за олівцем, Білл Вентрон ламав голову над тим, чи може Брендон Бартон стати наступним таким хлопчаком. Корнер відіграв три хороші роки в коледжі, непогано відстояв дві з половиною чверті у півфіналі університетського чемпіонату (доки його не вилучили з поля) і блискуче показав себе на скаутському огляді, що передував драфту. Ніби все гаразд. Та перед тим запрошувати його до команди, Вентрон мусив дізнатися, що з ним не так. Чому жодна з команд не наважилася підписати корнербека, якого за всіма ознаками мали забрати не пізніше за третій раунд?
Білл повернув голову до монітора та клацнув по клавіатурі, вкотре запускаючи відеозапис інциденту під час півфінальної гри другого Дивізіону студентської футбольної ліги, через який Брендона вилучили з поля. Після завершення розіграшу Брендон накинувся на Гарві Гамільтона, ресивера «Аргонавтів Західної Флориди», зірвав із нього шолом і взявся оскаженіло дубасити кулаками по обличчі. Білл перемотав запис назад до моменту, коли Гамільтон упіймав м’яч. Брендон обхопив його та повалив на землю. Усе акуратно, все в межах правил, нічого такого, щоб скочити в бійку. Проте потім, коли корнер і ресивер підвелися, Гамільтон нахилився та щось сказав Бартону… і тоді закрутилося.
Щось сказав.
Тренер зупинив запис і, наблизивши очі до монітора, довго вдивлявся у спотворене люттю обличчя Брендона. Вочевидь, тієї миті хлопчак думав не про вихід до фіналу, не про те, що «Тигри» без нього програють, він думав про щось значно більш важливе за футбол. І Білл Вентрон розумів, що за будь-яку ціну мусить дізнатися, про що саме.
Відсунувши клавіатуру, він зняв слухавку стаціонарного телефона і, не випускаючи олівця із зубів, набрав свого асистента, що сидів поверхом нижче.
— Стіві, нагадай, хто був координатором захисту «Тигрів Західної Алабами» 2013-го?
— Джош Деніелс.
— А, трясця! Геть забув.
Майже сорок років тому Вентрон і Деніелс пліч-о-пліч починали кар’єру, працюючи помічниками координатора захисту в «Indianapolis Stars». Вентрон після того пішов лише вгору та зрештою став одним із найкращих тренерів Ліги, натомість Деніелсу не вдалося закріпитися в НФЛ, і він надалі тренував переважно другорядні університетські команди.