Двадцятичотирирічний Лоуренс Дарнелл Ґрейс показував журналістам місце на пальці, де, як він сподівався, невдовзі опиниться його перший чемпіонський перстень.
51-й Супербоул 12 хвилин 10 секунд до закінчення 4-ї чверті
Після короткої перерви «Ренегати» пішли в наступ. Що здивувало Лоуренса — суперники не поспішали. Бостонці потребували щонайменше двох результативних драйвів, щоби відігратися, проте не панікували: раннін-беки не кидалися стрімголов на захисників, квотербек не жбурляв м’яча на п’ятдесят ярдів, намагаючись одним пасом покрити півполя. Майстерно поєднуючи виносні та пасові комбінації, «Ренегати» пройшли позначку п’ятдесят ярдів, на половині «Загарбників» трохи забуксували — захисникам вдалося навіть відкинути їх на одинадцять ярдів, — але потім Террон Армстед, квотербек бостонців, ефектно поцілив просто в руки своєму ресиверу на чотириярдовій лінії. Наступна комбінація завершилася взяттям залікової зони «Загарбників». 24:21 — «Ренегати» скоротили відставання.
Коли обоє бокових суддів підняли руки, сигналізуючи про тачдаун, Лоуренс сплюнув під ноги та потягнувся по шолом. Джаред Коузер узагалі не сідав і тепер пробігся вздовж лави, ляскаючи в долоні та підбадьорюючи товаришів:
— Мусимо відповісти! — У голосі квотербека вчувалося напруження. — Чуваки, встаємо, мусимо відповісти їм!
Раян Фостер підвівся, понуро зиркнув на Лоуренса та стукнув кулаком по нагрудних пластинах:
— Погнали.
«Загарбники» розпочали драйв із двадцятиярдової позначки на своїй половині поля. Перший розіграш був виносним: раннін-бек Маркус Фуллер набрав шість ярдів. Під час другого Джаред Коузер віддав короткий пас Джермейну Гоукінсу, і той подолав ще п’ять, поки його не зупинили. Третій розіграш знову був спробою прорватися «по землі», проте захисники завалили Фуллера ще на лінії зіткнення.
Під час наступного розіграшу Джаред обрав основною мішенню Лоуренса Ґрейса, і схема розіграшу передбачала дальній пас.
Центральний лайнмен скинув м’яч квотербеку «Загарбників», і Лоуренс щодуху помчав у бік залікової зони. Ресивер подумки порахував до восьми, а потім на бігу озирнувся. Одного погляду вистачило, щоби збагнути, що Джаред перестарався: м’яч летів надто швидко та високо — Лоуренс не мав жодного шансу його впіймати. Та приголомшило інше: Брендон Бартон дихав йому в потилицю. У корнербека очі рогом лізли від напруження, проте він не відставав. Лоуренс спробував уявити, що сталося б, якби Джаред виконав більш точний пас… Перехоплення?.. Навряд. Бартон усе ж ішов трохи позаду й на такій швидкості нізащо не перехопив би м’яч, але точно завадив би його впіймати. Чорт!
М’яч врізався в газон неподалік двадцятиярдової лінії на половині поля «Ренегатів». Боковий суддя помахав руками в горизонтальній площині, сигналізуючи про незавершений пас. Лоуренс і Брендон загальмували, корнербек одразу розвернувся і попрямував назад до лінії зіткнення. Зате ресивер затримався. На екрані за вертикальними стійками показували повтор попереднього розіграшу. Лоуренс простежив за дивовижним спуртом Брендона та лише після того, збентежено поправивши шолом, подався до лінії зіткнення.
Несподівано в голові у такт із ударами серця запульсувало «батько… батько… батько…». Лоуренс насупився, не розуміючи, звідки воно прийшло. Хтось наче нашіптував слова над його вухом. Ресивер потрусив головою, женучи їх геть. Він просвердлював очима дірку в спині 21-го номера та силкувався збагнути, яким дивом той уже вдруге так щільно його прикриває. Що як Брендон не просто свіжіший, а справді кращий за Малкольма Валентайна?
(батько)
Лоуренс підбіг до товаришів по команді, що згуртувалися довкола Джареда. Здушеним від напруження голосом квотербек озвучив план наступного розіграшу: імітація атаки «по землі», а тоді пас по центру на Джермейна Гоукінса. Лоуренс кивнув, рушив на лівий фланг і дорогою…