Коли Лоуренс долучився до товаришів по команді, що згуртувалися довкола Джареда перед четвертим розіграшем, він почувався так, ніби його тіло плавиться на повільному вогні. Думки тріскотливим роєм металися в голові. Четверта спроба. Хвилина й двадцять секунд до завершення. Якщо вони не наберуть хоча б десять ярдів, усьому кінець. Усьому кінець! Шанси пройти потрібну відстань були мізерними, проте якась частина Лоуренсової свідомості вперто відмовлялася повірити, що захист «Ренегатів» їх от-от зупинить. Цього не станеться. З ким завгодно, але не з ним.
Джаред Коузер спрямував погляд на свого головного ресивера. Очі квотербека тонули в очницях, обличчя здавалося сірим, як мовби вкритим кіптявою. Під тим поглядом у грудях, поверх тривожного мерехтіння, сколихнулася якась глуха нетерплячка, і Лоуренс пригадав, що в дитинстві мріяв саме про такий момент: хвилина до фінального свистка, і доля матчу лише в його руках. Вони з Джаредом водночас повернули голови, і на перехресті їхніх неспокійних поглядів опинився Брендон Бартон. Квотербек відкарбував:
— Zebra Double Wing, Right Weak, 382. On one!
Лоуренс зривисто зітхнув. Дальній пас. На нього. Ресивер відбіг ліворуч і зупинився на вихідній позиції. Спідлоба зиркнув на Брендона, що стояв навпроти: бездонно темні очі, губи стиснуті так, наче корнер набрав до рота води та боїться її розхлюпати.
— Hut!
Тіло стало невагомим, і Лоуренс, розсікаючи повітря, помчав до залікової зони. Він неначе ковзав над газоном. Шум у вухах перекрив у голові вереск знавіснілих уболівальників. Пробігши двадцять п’ять ярдів, ресивер не витримав і озирнувся. Закручений спіраллю м’яч сягнув вершини параболічної траєкторії і швидко опускався. Аритмічне, надсадне дихання Бартона лунало просто за спиною. Лоуренс — суцільний клубок наелектризованих м’язів — уклав усі сили в завершальний ривок. Коли до залікової зони залишилося десять ярдів, він знову озирнувся і більше не спускав очей із м’яча. Брендон не відставав. На п’ятиярдовій лінії ресивер високо підстрибнув — на мить начебто злився із повітрям, — але Брендон дотягнувся до м’яча раніше: не відбив, лише черкнув пучками пальців, одначе цього виявилося достатньо, щоби змінити траєкторію. Лоуренс хапнув долонями порожнечу, після чого всі разом — і ресивер, і корнербек, і м’яч — полетіли на землю.
Лоуренс проорав плечем газон на відстані витягнутої руки від гольової лінії. Нутрощі немовби вкрилися тріщинами, та допоки тілом розпливався відчай — він облажався, він підвів команду! — ресивер відчув, як щось ударилося об його стегно. Хлопець швидко вивернувся, задер голову та ледь не заверещав — м’яч крутився у повітрі над його колінами. М’яч не торкнувся землі! Лоуренс підбив сфероїд ногою, обхопив обома руками й притиснув до грудей.
Упіймав! Упіймав! Упіймав!
Ресивер продовжував лежати, прибитий до землі ревом очманілого стадіону, коли суддя зупинився біля нього та випростав праву руку в бік залікової зони «Ренегатів» — пас упіймано, драйв триває.
Першим до Лоуренса підскочив Раян Фостер. Тайт-енд поставив хлопця на ноги і, горлаючи щось несусвітнє, взявся трусити: ресивер теліпався в руках велетня ганчір’яною лялькою. Потім підбігли кілька лайнменів, а за ними Джаред Коузер.
— Ми не закінчили. — Обличчя квотербека було блідим. — Час! Час! — Він показав пальцем на монітор і взявся жестами їх підганяти. — Стали! Швидше, на місця! — Джаред мав рацію, однак дзвінкий від напруження і водночас надміру впевнений тон чомусь налякав Лоуренса. Він не розумів, навіщо так квапитися: у них чотири спроби й ціла хвилина, щоби пройти один нещасний ярд. — Gun Brown Right, 80 Hot Delay!
Лоуренс і Гоукінс перезирнулися — «Hot Delay», цей розіграш вони відпрацьовували впродовж місяців, але жодного разу не використовували протягом сезону, тож суперник просто не міг про нього знати — й побігли до правої бровки.
Ідея полягала в тому, щоби розташувати двох ресиверів один за одним на правому фланзі: Джермейн Гоукінс зайняв позицію на лінії зіткнення, Лоуренс Ґрейс зупинився на крок позаду нього. Передбачалося, що корнербеки, які їм протистоятимуть, розмістяться дзеркально — це тактично найбільш правильно. Відтак завдання Гоукінса під час розіграшу — намертво зчепитися із ближнім корнербеком і сформувати те, що футбольним жаргоном називають «бульбашкою». Мета такої «бульбашки» — перешкодити другому корнербекові дістатися до Лоуренса: захисникові доведеться оминати двох зчеплених гравців, завдяки чому головний ресивер на нетривалий час позбудеться опіки.