Росіянин узяв Гелен за ноги, Лоуренс підхопив її під пахви, й вони перенесли жінку на крісло 4Е, на якому під час катастрофи сиділа Лейла.
— Побудьте з нею, — попросив кардинала Єгор. Потім повернувся до хлопця: — Збирай ковдри, сумки, наплічники й волочи все до пролому в корпусі. Ковдри ще можуть бути в тамбурі, отам. — Повторювати двічі не довелося: вистукуючи зубами від холоду, Лоуренс заметався між кріслами. Парамонов попрямував до кабіни пілотів і на півдорозі кинув через плече: — Знайди їй якесь взуття.
Американець глипнув на розпростерту на розкладеному кріслі Гелен, побачив, що вона невзута, й насупився.
— Тобто я повинен…
— Так, ти повинен зняти його з когось мертвого. Інакше вона відморозить ноги.
— А ти куди?
— До кабіни пілотів.
У кабіні зі спеціальної етажерки за дверима Єгор дістав невелику аварійну сокирку з руків’ям, обтягнутим електроізоляційним покриттям. Ця модель 777-го була старішою за ту, на якій він літав, але пілот знав, що, крім сокирки, до обов’язкового комплекту аварійно-рятувального обладнання належать сигнальні ракети, ліхтарі, рятувальні мотузки й аптечка. Втім, прововтузившись хвилину поміж сплюснутими стінами кабіни, він їх не знайшов.
Коли Парамонов повернувся до салону першого класу, перед проломом у правому борті височіла кучугура сірих ковдр із логотипами «Altair Air» (штук шість чи сім розгорнутих і не менш як два десятки неторканих, запакованих у целофан) і кілька сумок, а на ногах Гелен бовталися завеликі й через те надміру туго зашнуровані кросівки «Under Armor».
— Я відшукав ще одну пляшку води, — Лоуренс накинув на плечі ковдру, але не припиняв тремтіти, — і пакет із булочками. Там ще були салати чи щось таке, — хлопець тицьнув пальцем у бортову кухню першого класу, — але все потрощено, їжа впереміш зі склом і пластмасою, і я не став її вибирати.
— Зрозумів. — Єгор повернувся до Гелен: — Зможеш іти?
— Так, мені вже краще. — Жінка відхилила запропоновану Дюком Апшоу руку й самостійно підвелася.
— Тоді забираймося звідси.
Першим, затиснувши під пахвою вітрівку для Лейли, крізь пролам спустився Апшоу. Лоуренс скинув йому пляшки з водою, ковдри та целофановий пакет із хлібцями, після чого зістрибнув сам. Перед тим як допомогти Гелен, Парамонов пройшовся салоном і сокирою позрубував усі ремені безпеки, до яких зміг дотягтися. Склавши їх до однієї із сумок, він скинув їх Лоуренсу. Той зазирнув до сумки, задер голову, проте нічого не спитав.
Єгор і Гелен зупинилися біля пролому.
— Я допоможу, — запропонував пілот.
— Ні, я сама. — Вона мотнула головою.
Ставши на самісінький край, Гелен заклякла. Не змовляючись, вони із росіянином водночас повернули голови в бік оплавленого, розбитого проходу до салону бізнес-класу. Вони замислилися над одним і тим самим, одначе картинки в їхніх головах немовби відрізнялися кольорами. Єгор бачив руїни та смерть і міркував про те, як попервах нікчемна проблема з корпусом призвела до загибелі стількох людей і перетворила один із найбільш довершених авіалайнерів у світі на купу обгорілого брухту, а Гелен… вона думала про мільйони доларів. Вона не могла нічого із собою вдіяти. Вона вдивлялася в нагромадження розчавлених крісел, схожий на застиглу лаву деформований пластик, оголений пожежею металевий каркас, але бачила лише óргани — людські óргани, напхані в людські тіла.
18:46
За чверть до сьомої сонце сховалося за горами на заході, і небо над сідлом налилося чорнотою.
Доки Парамонов, Апшоу та Лоуренс нишпорили в носовій частині літака, Олівер Морґенштерн буквально посинів на холоді, та попри це жакет одягати не став — залишив Лейлі. Коли чоловіки повернулися, Анна та Гелен натягнули поверх нього принесену Дюком червону вітрівку, й дівчинка нарешті припинила цокотіти зубами.
Усього Єгор нарахував двадцять дев’ять пледів — по чотири на кожного дорослого та п’ять для Лейли. Спершу він роздав кожному по дві ковдри, порадивши обмотати їх довкола ніг та закріпити на кісточках і під сідницями обрізаними ременями безпеки. Він показав, як витягти ремінь із металевої застібки та приладнати на його місце інший, із язичком на кінці, так, щоб утворився імпровізований хомут, натяг котрого легко регулювати і який за потреби можна без зусиль зняти з ноги.
Поки чоловіки й жінки обгортали ноги поліестровими пледами, росіянин по черзі розкладав на більш-менш рівній кам’яній поверхні решту ковдр і по центру кожної робив сокирою невеликий, якраз, щоби пролізла голова, розріз. Потім кожен із уцілілих одягнув дві такі ковдри через голову, ніби пончо. Анна та Гелен допомогли «утеплитися» Лейлі.