Нєфьодов, який за півхвилини мордувань спромігся викресати кремнієвим коліщатком лише кілька хирлявих іскорок, спересердя жбурнув запальничку на підлогу й сягнув рукою по пляшку. Муса обійнявся з Чингізом, потис руку Кахаберові, а тоді втупився в Люцифера.
— Що це, на хрін, таке? — прогавкав чеченець.
Нєфьодов застиг із пляшкою в руці:
— Не зрозумів.
— Що ви зробили із собакою?
— Йому вчора відтяпали яйця, — пояснив Чингіз. — Вияви хоч трохи співчуття!
Нєфьодов реготнув, Муса ж навіть не посміхнувся. Він повернув голову до Чингіза та серйозно запитав:
— На хріна?
Талиш змахнув руками:
— О, перестань! Ти ніби не знаєш, навіщо собак каструють.
— На хріна? — повторив чеченець. — У нього що, були яйця?
Нєфьодов давився сміхом.
— Він почав дивно поводитися, — сказав Чингіз. — Став агресивним.
— Ти глянь на нього! — вигукнув Муса. — Як створіння, що його назвали чихуахуєм, може бути агресивним?!
Чингіз забрав Люцифера до себе на коліна й удав, неначе затуляє його руками:
— Відчепись від мого собаки!
— Ну, добре. — Муса підняв руки долонями догори. — Добре, ти відчикрижив чихуахую яйця. Гаразд. А ця хрінь на голові нащо?
Нєфьодов розреготався на повну, а тоді закашлявся, розхлюпавши половину з того, що налив Мусі. Чингіз закотив очі:
— Щоб він не лизав себе!
— Бля!
— Пий! — Нєфьодов тицьнув пластиковий келишок до рук чеченця.
Муса сів у вільне крісло навпроти Чингіза, співчутливо зиркнув на Люцифера, потім одним махом влив у горлянку горілку і, кривлячись, пробубнів:
— Як можна було так позбиткуватися із собаки?..
За кремезним Мусою Артема майже не було видно, тож Чингіз і Нєфьодов поглянули на українця, лише коли чеченець сів. На дивані вистачало місця, проте хлопець застиг ні в сих ні в тих, не наважуючись просити значно старшого Каху потіснитися.
— Візьми табуретку. — Чингіз махнув рукою в бік кухні.
— Чого такий кислий? — вищирився Нєфьодов. Артем приніс табурет й умостився на ній спиною до телевізора. Росіянин потрусив перед ним напівпорожньою пляшкою. — Наливати? Чи ти хочеш коньяку?
Артем нічого не хотів. Починаючи з березня, Чингіз незмінно запрошував його на п’ятничні пиятики. Спочатку було весело. Вони збиралися одним і тим самим складом — Муса, Каха, Чингіз і Нєфьодов — напивалися, поки Чингіза не вирубувало, а потім їхали машиною Кахи до нічного клубу, де набиралися ще дужче. Зрештою Муса, Каха та Нєфьодов знаходили собі повій, і всі роз’їжджалися. Та невдовзі це почало втомлювати. Артем був не проти випити, але не розумів, який сенс жлуктити до втрати пульсу кожного довбаного тижня і потім усю ніч висячити в клубі. Крім того, ніхто з товаришів по чарці не був йому особливо близьким — просто колеги, не більше, — і хлопець так і не навчився розслаблятися в їхній компанії. Зі Славою та Чингізом було трохи простіше, вони, як і Артем, працювали кур’єрами, а от Каху та Мусу хлопець майже не знав. Зважаючи на те, як чеченець із грузином поводилися, вони були чи то наближеними до власників компанії, чи то самими власниками, які з якихось причин симпатизували Славі Нєфьодову та Чингізу Ахундову. Ну, і віднедавна йому, Артемові, також.
— Горілку, — махнув рукою Артем.
Він втомився. Волів виспатися, а завтра навідатися до Алії, втім, серед усіх кур’єрів чоловіки чомусь обрали саме його, і хлопець не наважувався відмовитися.
— До дна! — наказав росіянин.
Артем шумно видихнув і з другої спроби заковтнув усе, що налив Нєфьодов.
— Хочеш іще? — Росіянин вищирився; Артем замотав головою, і тоді Нєфьодов підсунув йому коробку із залишками піци: — На, заїж.
Артем схопив найближчий великий шматок і взявся жадібно жувати.
Каха відірвався від телевізора й опустив очі на українця:
— Ми на тебе чекали. — Його погляд був гострим і сфокусованим. Грузин або не пив узагалі, або ж алкоголь на нього майже не діяв.
— Мене? — перепитав Артем.
— Ну, так.
— Чому мене?
Кахабер подав знак чеченцю. Той дістав із задньої кишені зім’ятий конверт гірчичного кольору та поклав його на стіл перед Артемом. Хлопець звів брови.