Як бойовий льотчик він цінувався невисоко, вже тоді зловживав алкоголем і морфієм. Свою пристрасть до наркотиків льотчик виправдовував тим, що багато разів був поранений і тому втратив міцність нервів. Випробуваний прийом серед спільників Гітлера. Фактично Герінг не отримав жодного поранення на війні. Надзвичайний шанувальник чинів, він нестримно гнався за орденами та відзнаками. Але щоб отримати орден «пур ле мірить» («за заслуги»), мав збити 20 супротивників. Те, що було недоступне в повітряному бою, виявилося легким на землі, за чаркою шнапсу. За домовленістю з підлеглим йому льотчиком Ерхартом Мільхом, теперішнім фашистським фельдмаршалом авіації, Герінг приписав собі збитих противників. Так без геройських подвигів на грудях бездарного офіцера, що запливли жиром, з'явився перший бойовий орден. Втім Гітлер цінує такі «шахрайські подвиги» і сам до них не раз вдавався.
Зі згаданим Мільхом пов'язаний, до речі сказати, цікавий епізод, що характеризує морально-ідеологічний образ Герінга. З Мільхом, людиною здібною, він був дружний і після приходу до влади вирішив зробити його своїм помічником. Але, на жаль! Мільх був лише наполовину арійцем. Його батько — власник аптеки у Вільгельмсгафені — був євреєм. З неприємного становища знайшовся простий вихід: стару-матір Мільха змусили принести офіційну клятву, що фактичним батьком її сина є не законний чоловік, а якийсь чистокровний арієць. Трюк, гідний його автора! Він показує, як мало цінує Герінг «принципи», в ім'я яких пролив таку безмірну кількість людської крові.
Революція разом знецінила всі гарні брязкальця на мундирі офіцера. Розлючений і збентежений Герінг вирушив до Швеції і вступив на службу до барона Розена як пілота його приватного літака. Тут він, сумуючи, спокушає страждаючу епілептичними нападами Карін, дружину якогось Канцова, родичку його роботодавця. Одруження в надії на значний статок виявилося, на жаль, поспішним. Ожирілий від неробства пілот прикро прорахувався!
Під час путчу 1923 року він отримав свою першу та єдину рану. Дружина відвезла путчиста назад до Швеції. Тут у чоловіка стався психічний розлад. З 1924 по 1926 роки він перебував у наступних шведських психіатричних установах: лікарні Аспудена та Катарини у Стокгольмі; двічі в клініці Лангбро і, нарешті, у божевільні Конрадсберг. Стан гострого збудження вимагав негайної ізоляції психічнохворого. Діагноз лікарні в Лангбро говорить: «Виключно небезпечний антисоціальний істерик».
На підставі висновку лікарів Герінг був визнаний нездатним виховувати сина від першого шлюбу. Він і донині залишається алкоголіком і морфіністом. Це і було, ймовірно, основною причиною його психічного захворювання.
В 1927 Герінг повернувся до Німеччини і став найближчим спільником Гітлера. Дорвавшись до влади, Герінг незабаром набуває загальної слави своїм воістину нечуваним користолюбством. Приватні особи, промислові концерни, акціонерні товариства, міські магістрати, видавництва повинні платити данину цьому шахраю: він бере грошима, акціями, витворами мистецтва і в короткий термін стає одним із найбагатших людей у Німеччині. Спекулює і збагачується, прийшовши до влади, звичайно, не тільки Герінг, у цьому не поступаються йому і Ріббентроп, і Лей, і багато інших. Але ніхто не робить це так нахабно, як Герінг. Щодо цього він є неперевершеним ідеалом для всіх інших гангстерів.
Коли в 1933 році був прийнятий брехливий закон, за яким міністр не міг отримувати більше 1000 марок на місяць, Герінг обіймав одночасно 8 посад. І, звісно, отримував стільки ж ставок.
Після видання так званого закону про євреїв у 1935 році Герінг запропонував, щоб ювелір Фрідляндер передав йому свої мільйонні цінності. За це єврей отримував вільний проїзд до Америки та... 1000 доларів. Фрідляндер пішов на цю угоду. Усі, хто відмовлявся підкорятися розбійницькому здирству міністра, оголошувалися ворогами держави.
Цей шлях став серед керівних гангстерів гітлеризму надзвичайно популярним. Герінгу успішно наслідував Геббельс, який змусив банкіра Якоба Гольдшмідта «поступитися» своїм станом і замком Шваненвердер. Аман, колишній фельдфебель Гітлера, так само отримав стан братів Ульштейн, а Лей і Гіммлер придбали свої величезні багатства. Але патент на цей метод відкритого та розбещеного пограбування належить Герінгу. Він автор і творець. Це, мабуть, найбільше, що народжене в лінивому, ожирілому мозку коричневого міністра.
Жадібність Герінга до цінних творів мистецтва — аж ніяк не результат його художніх потреб. Це лише наслідок примітивної жаги до розкоші. У ньому вражає повна відсутність фантазії. Герінг наказав побудувати своїй дружині скляну ванну, подарував їй викрадену у Фрідляндера діадему вартістю 5 мільйонів марок, влаштував у своєму замку електричну залізницю.