Окрім пані Єви, Макса і мене, до нашого гуртка (з більшою чи меншою наближеністю) належали ще деякі шукачі найрізноманітнішого штибу. Дехто йшов своїми стежками, ставив перед собою особливі цілі, дотримувався неординарних думок і особливих понять про обов’язок. У цьому гурті були астрологи і кабалісти, був один послідовник графа Толстого. А ще тут були всілякі витончені, вразливі натури, прихильники нових сект, поборники індійської йоги, вегетаріанці тощо. Учасники цієї пістрявої компанії у духовному плані могли й не мати нічого спільного, але мали повагу до потаємних мрій інших. Найближчими нам були ті, хто цікавився пошуками людства своїх богів та ідеалів минулих епох — вони нагадували мені Пісторіуса. Вони приносили з собою книги, переклади текстів з давніх мов, демонстрували зображення стародавніх символів і обрядів. Ми поступово осягали, що весь комплекс ідей, які нагромадило дотепер людство, складався з візій несвідомої душі, видінь, у яких вона, ця душа, навпомацки і навмання пробивалася до свого майбутнього. Так проминули ми дивовижний, тисячоликий сонм богів Стародавнього світу аж до витоків християнства. Ми пізнали пророцтва самотніх праведників, одмінність вірувань різних народів. З усього того, що ми обмислювали, в нас народжувався критицизм щодо нашої епохи і нинішньої Європи. Людство ціною неймовірних зусиль ішло нібито до прогресу, але створило натомість страхітливу зброю самознищення і в результаті прийшло до глибокого, кричущого духовного зубожіння, бо, завойовуючи світ, втратило через це свою душу.
В нашій спільноті були прихильники і поборники різних ідей і вчень. Буддисти хотіли навернути у свою віру Європу, були й толстовці, і представники інших віросповідань. Ми у своєму вузькому колі слухали всі ідеї й вчення, але сприймали їх лише як символи. Ми, означені печаттю, не переймались турботами про майбутнє. Кожне віросповідання, кожне віровчення нам здавалося таким, що втратило свій дух. І свій обов’язок і свою долю ми розуміли так: кожен із нас мав стати настільки самим собою, настільки відповідати і підкорятися дієвому єству, що проростало зсередини, щоб незвідане майбутнє зустріло нас готовими до будь-чого, що б воно не принесло з собою.
Адже ми всі, гласно чи потай, чітко відчували: ми вже на порозі оновлення і крах теперішнього вже близький. Деміан іноді казав мені:
— Те, що наближається, і уявити собі не можна. Душа Європи — як звір, який нескінченно довго був зв’язаний. Коли він вивільниться від пут, перші його поривання можуть бути зловісними. Але блукання шляхами і манівцями — то платня, щоб вирватися назовні, бо то справжня потреба душі, яку так довго і старанно замовчували і притлумлювали. Отоді і настане наша пора. Ми станемо потрібні, але не як поводирі чи нові законодавці — до нових законів нам навряд чи дожити, — радше як діячі, що з готовністю підуть туди, куди нас веде доля. Розумієш, усі люди прагнуть здійснити неймовірне, коли під загрозою опиняються їхні ідеали. Але ніхто не відгукнеться, коли новий поклик або, можливо, небезпечний і моторошний прорив тільки оповістить пробудження. І з-поміж тих небагатьох, хто відгукнеться і рушить уперед, — будемо й ми. Бо нам це на роду написано — як було написано на роду Каїнові викликати страх і ненависть і гнати тодішнє людство з ідилічного маленького світу у небезпечну далечінь. Усі, хто впливав на поступ людства, — всі без винятку — були здатні на таке лише тому, що з готовністю приймали свою долю. Це стосується Мойсея і Будди, це можна сказати і про Наполеона чи Бісмарка. Якій меті людина служить, з якого полюса нею управляють, їй не дано вибирати. Якби Бісмарк вибрав ідеї соціал-демократів та орієнтувався на них, він був би розумним діячем, але не був би людиною долі. Так само й з Наполеоном, із Цезарем, з Лойолою — з усіма! Таке завжди потрібно уявляти собі хоч біологічно, хоч історично. Коли зміни в кліматі земної поверхні виштовхнули на суходіл водних рептилій, а наземних тварин погнали до води, то це були готові до виклику життя істоти, які вибрали нове і незвідане й таким чином зуміли пристосуватися до нового і врятувати свій вид. Чи були це такі самі істоти, що раніше виділялися з-поміж своїх як консерватори й охоронці чи, навпаки, оригінали й бунтівники, — цього ми не знаємо. Вони виявили готовність і через те змогли врятувати свій вид для нового розвитку. Оце ми знаємо. Тому й хочемо бути готовими.
При таких розмовах часто була присутня і пані Єва, вона переважно слухала мовчки. Але вона була для кожного з нас, хто висловлював свої думки, слухачем і відлунням, сповненим довіри й розуміння, здавалося, що всі ці думки неначе спрямовуються нею і повертаються до неї знов. Сидіти поряд, чути час від часу її голос і поділяти атмосферу зрілості й душевності — для мене то було справжнім щастям.