Путін блискуче розіграв карту російської ідентичності. Проблема в тому, що Росія рідко визначалася як географічна цілісність; вона радше схожа на приплив, який глибоко вдається в Європу, коли має силу, і подається до передмістя Москви, коли слабкий. Путін зіперся на це почуття вразливості, щоб вибудувати наратив, ніби Захід використовує Росію, не поважає її та оточує. Він вдався до грубого націоналізму, аби нагадати росіянам, що вони великі й заслуговують на пошану, а саме цього, згідно з путінським наративом, народ позбавили. Популярну культуру, телебачення й кіно взяли на повідець, щоб створити образи великих (здебільшого русявих) слов'ян — солдатів, фермерів, робітників — ідеальний російський типаж. Їх одягнули в шати релігійної ортодоксії та консерватизму, вилучили геїв, етнічні меншини (які часто подаються як екстремісти) й жінок — рок-зірок, що їхня профанна мова багатьох ображає.
Сєргєя Іванова, колишнього начальника штабу Путіна й кандидата на заміну його на посту президента, звинуватили в написанні маніфесту з управління розвитком Росії. Документ підкреслює унікальність Росії — не європейську й не азійську — і застерігає, що російську душу послаблюють західні ідеї та мультикультуралізм. Темні, непевні і сутність росіян, і те, що треба зробити для їхньої підтримки. Постає питання, чи це є справжній шлях Росії? Якщо це так, то скрутні часи чекають на творчий і чудовий народ, чий політичний вибір завжди уповільнював поступ країни і змушував багатьох найкращих та найрозумніших просто все покинути та поїхати геть.
Чи так усе має бути?
Невдалий експеримент Росії з демократією — вельми сумна історія для народу, культура та інтелектуальне життя якого сягнули рівня світових цивілізацій. Напрошується питання про те, чи була альтернатива і чи з'явиться інша дорога в майбутньому. Чи станеться ще один перехід до демократії?
Путінський авторитаризм у країні та агресивність за її межами нагадують нам, що від відповіді на це запитання багато що залежить і для росіян, і для всього світу. Теоретично талановиті й творчі росіяни здавна відомі досягненнями в математиці й науці, а тому повинні очолити революцію, що спирається на знання. Немає рації в тому, що 70 % експорту в економіці залежить від товарів — нафти, газу, мінералів. Подумайте над цим: коли востаннє ви купували споживчий крам, виготовлений у Росії?
За нетривалого безцарів'я, коли президентська каденція Путіна скінчилася, а Дмітрій Медведєв став його наступником, здавалося, що Росія може змінити свій курс. Прийшовши до влади, Медведєв відверто сказав, що економіка Росії не повинна спиратися лише на видобувну промисловість, як у XIX ст. Він відвідував великі технологічні центри у світі в пошуках ідей для будівництва російської Кремнієвої долини.
У червні 2010 року він відвідав Кремнієву долину у США. Мені потелефонував президент Обама й поінформував, що Медведєв хоче відвідати Стенфорд. Президент попросив мене добре організувати візит. Медведєв прибув у синіх джинсах та куртці від Армані, а виступ свій читав із айпеду. Він був схожим на молодого тямущого підприємця.
Упродовж кількох годин у Кремнієвій долині він відвідував такі компанії, як Google і Facebook, а потім ми з ним і ще кількома фахівцями зібралися на розмову. Виступи венчурних капіталістів, інженерів і лідерів бізнесу справили на нього враження. «Наскільки я розумію, — сказав він, — це екосистема». Відчувався смуток у його словах, неначе він розумів, що побачене в Пало-Альто непросто перенести до Росії. Але він спробував, підтримавши спорудження «Сколково», розрекламованого як російський хаб високих технологій.
Наступного року я відвідала «Сколково». Це не було Пало-Альто. Грандіозний кількаповерховий у модерному стилі кампус за межами Москви був своєрідною метафорою російського розуміння новаторства. Він був великим, централізованим і вже неймовірно бюрократичним. Ученим та інженерам Кремль загадав модернізуватися й майже відразу почав диктувати, що саме робити. Не дивно, що віддача «Сколково» напрочуд мала, а тому воно зараз перебуває під вогнем критики консерваторів, яким ця затія від початку не подобалася. Питання тепер у тому, чи не підключаться до справи прокурори.
Деяким проектам повелося краще, як-от державному венчурному фонду «Роснано». Фонд займається інвестиціями в нано-технології та їхнє застосування. Очолює його Анатолій Чубайс, підступний ветеран радянської та російської політики, який, можливо, трохи краще розуміється на організації підтримки. А ще є фонди акцій (вони переважно приватні), як-от «Ді-Ес-Ті» й софтверна компанія «Яндекс», які мають міжнародне визнання за компетентність та хист. Але невідомо, чи цей молодий російський технологічний сектор дасть раду складнощам із державними цінними паперами й ізоляції держави від міжнародної економіки через санкції, пов'язані з Україною.
Найбільша надія на іншу Росію пов'язана, либонь, з іншими людьми, задіяними у високотехнологічній царині. Вони стали, мабуть, природною виборчою округою ліберальнішого політичного прямування. І вони такі не єдині. Два десятиріччя з часу розвалу СРСР росіяни вчилися за кордоном в американських та європейських університетах, бізнесових і юридичних інститутах. Вони працювали й досі працюють у західних компаніях. Це переважно молоді люди, які мають очолити рух, щоб дати Росії шанс іще раз установити демократію.
Ба більше, вони повинні зуміти забезпечити підтримку середнього класу, який призвичаївся до подорожей, імпортованих товарів та особистих свобод, небачених у російській історії. Ці люди мають заставу на 33 роки на свої квартири й купують меблі в «Ікеї» та розбещують своїх дітей у «Макдональдсі».
З іншого боку, Путін покладається на силовиків та ерозію демократичних інститутів, аби запобігти появі опозиції, що здатна мобілізувати виборчі округи, які від нього не залежать. Очевидно, він також розраховував на високу ціну нафти, аби фінансувати щедроти, які він дозує так, щоб підтримувати в росіян відчуття добробуту.
Стосовно цього у країні поширений міф про варті уваги роки Путіна. Він, без сумніву, забезпечив стабільність і лад людям, які жадали цього. Проте достаток, яким тішилися росіяни, був результатом видобутку великих обсягів нафти, цін на товари й розумного рішення резервувати гроші на випадок збурень у погоді економіки.
Тепер, коли ціна за барель нафти становить лише половину з тих 103 доларів, які потрібні для живлення російського бюджету, державна стратегія зазнає серйозних випробувань. Повідомляється про страйки та заворушення робітників у центральних сільських районах Росії, на які спирається Путін. Інфляція знову з'їдає зарплатню й пенсії пересічних росіян. Заяви Путіна про те, що він приніс росіянам і безпеку, і достаток, втрачають тепер усі підстави.
І все-таки важко собі уявити внутрішню опозицію Путіну, яка могла б його усунути. На короткий період у грудні 2011-го і взимку 2012 року люди знову вийшли на вулиці протестувати проти повзучого авторитаризму в їхній країні. Довго це не тривало. Путін брутально придушив інакодумство, ув'язнив опонентів і був знову обраний на президента в результаті виборів, які були піддані критиці як нечесні. Закривши це вікно для демократії в Росії, Путін зцементував своє правління. Якщо він використає всі наявні в нього можливості, то залишиться президентом Росії до 2024 року.
Дехто сподівається, що силовики довкола нього почнуть уважати, що його політика суперечить їхнім інтересам. За цією теорією, у кипілі злодіїв немає ні довіри, ні дружби, а лише особистий інтерес. Частково санкції проти його найближчого оточення покликані спровокувати незгоду серед крутеликів у Кремлі. Можливо. Але якщо збираєтеся кидати виклик королю, то краще його вбити. Скоріше за все долі цих людей так щільно переплелися, що ніхто не ризикуватиме порушити лави.
Нещодавно Путін заходився міняти деяких найупливовіших силовиків. Сєргєя Іванова, який вважався найближчим до нього, звільнили з посади начальника штабу. Молодші, більш віддані президентові чиновники висуваються на найважливіші безпекові та політичні пости.