Верховна Рада в 2010 році перекрила цей шлях, коли президент Янукович протиснув рішення припинити українські сподівання приєднатися до військового альянсу європейських демократій.
Третя революція в Україні
Парламентські вибори в жовтні 2012 року знову налаштували Януковича проти Тимошенко. Юлія кинула виклик президенту із в'язничної камери. «Фронт змін», кілька дрібних груп і її партія «Батьківщина» об'єдналися проти «Партії регіонів». Не дивно, що коаліція Тимошенко була особливо сильною на Заході. Проте перемога Януковича була переконливою. Цього разу особливих порушень голосування не було. Хоча міжнародні спостерігачі відзначили, що електоральне поле було нерівним, бо президент контролював ЗМІ, а основні лідери опозиції сиділи у в'язниці. Тому глава місії спостерігачів ОБСЄ сказала, що «схоже, демократичний процес в Україні кардинально змінився».
Вибори зміцнили позиції Януковича, і він поновив переговори про підписання угоди з ЄС. У квітні 2013 року президент висловив упевненість, що решта питань — судова й виборча реформи — незабаром буде розв'язана. У відповідь на заклики звільнити політв'язнів він помилував Юрія Луценка, але не Тимошенко. Справа вже нібито лагодилася до підписання угоди України з ЄС про торгівлю та політичні питання.
Проте у своєму бажанні йти середнім курсом Янукович, очевидно, не відчитав як слід бажання Москви. У липні Росія раптом зупинила імпорт шоколаду від головного українського кондитера, бо продукція нібито не відповідала стандартам техніки безпеки. Потім у серпні, бавлячись із Києвом, Росія почала піддавати український імпорт ретельнішому митному контролю. Через тиждень обмеження тимчасово призупинили. Але помічник Путіна не добирав слів і сказав, що проблеми можуть стати постійними, якщо Україна підпише угоду з ЄС.
Насправді невідомо, чи Янукович справді не зрозумів Москву, чи сподівався поставити Кремль перед фактом, коли підпише угоду. Деякі українці вважають, що президент постійно вів подвійну гру, знаючи, що Росія тиснутиме на Київ, аби зупинити процес інтеграції. Яка б не була мотивація, Янукович справді стояв перед загрозою блокувальних санкцій з боку найбільшого торгового партнера.
21 листопада 2013 року Україна оголосила, що більше не перейматиметься угодою з ЄС. Натомість вона розвернеться на схід і налагоджуватиме партнерство з Росією та економічним блоком колишніх радянських держав — Євразійським економічним союзом (ЄАЕС). Кремль сказав, що він вітає «бажання нашого тісного партнера України оптимізуватися й розвивати торгово-економічне співробітництво».
Майже відразу шок, збентеженість та обурення вихлюпнулися на вулиці Києва. Впродовж доби десятки тисяч протестувальників подалися на центральні майдани Києва та інших міст країни. США і Європа висловили стурбованість. Українці звинувачували президента у схилянні перед росіянами й зраді.
На три наступних місяці Україна, некерована й на межі громадянської війни, знову поринула в хаос. Для розгону демонстрацій міліція використовувала сльозогінний газ і дубці. Люди хмарою посунули на вулиці. Сили безпеки не змогли стримати протестувальників, і вони захопили кілька будівель. Опозиційні політики швидко використали обурення населення. Колишній чемпіон з боксу у важкій вазі Віталій Кличко став ліберальним законодавцем і речником інакодумства: «Якщо цей уряд не бажає виконувати волю народу, то такого уряду не буде, і президента такого не буде. Буде новий уряд і новий президент».
Спочатку Янукович намагався залишатися над ворохобнею, даючи змогу прем'єру Миколі Азарову стати речником уряду. Президент лише застеріг, аби люди не порушували закону. Прем'єр-міністр звинуватив протестувальників у спробі здійснити переворот. 4 грудня президент подався з державним візитом до Китаю. Картина була жахливою. Доки люди бунтували на київських вулицях, Янукович відвідував музей старожитностей і фабрику.
Те, що президент злегковажив поглибленням хаосу, ще дужче роз'ятрило протестувальників. 8 грудня сотні тисяч людей заполонили майдан і розбили статую Леніна. Юрми вирували в місті, барикадували будівлі і створювали наметове містечко. Міліція не втручалася, відмовляючись повторити жорсткий погром тижневої давності. Незабаром антиурядовим демонстрантам узялися протистояти чималі юрби прибічників Януковича.
Президент більше не міг ігнорувати небезпеку, яка загрожувала йому та країні. Йому випадало зробити вибір, і не дивно, що він повернувся на схід, узявши 16 грудня позику в росіян у розмірі 15 млрд доларів. Путін спробував надати простір українському лідерові в скруті. Він оголосив, що обидва лідери не обговорювали членство України в Митному союзі Росії, Білорусі та Казахстану.
Проте для опозиції позика стала ще одним доказом, що Янукович тепер танцює, як Москва скаже. Демонстрації тривали й розросталися. У відповідь «Партія регіонів» провела закони, що обмежували протести й запроваджували жорсткі покарання для учасників. 16 лютого 2014 року Верховна Рада проголосувала за закон, який забороняв людям встановлювати намети та аудіо-системи в публічних місцях і дозволяв призначати кримінальні покарання організаторам недозволених зібрань. Лідери опозиції взялися гучно протестувати, і Кличко сказав: «Те, що сталося в парламенті, є порушенням усіх правил і законів, це не має юридичної ваги».
Погрози майже не мали ваги. Напруження зростало, і в лютому кілька протестувальників полягли в сутичках із міліцією. Втрутилися міжнародні посередники, сподіваючись примусити обидві сторони заспокоїтися. Короткий час здавалося, ніби це вдалося. Деякі будівлі демонстранти віддали спостерігачам ОБСЄ за амністію для тих, хто «порушував громадський порядок» із 27 грудня по 2 лютого. Президент відкликав формування міліції для боротьби з безладом із лінії протистояння.
18 лютого крихкий спокій було раптово й запально порушено. За два дні боїв за вулиці біля парламенту й Майдану Незалежності між міліцією та протестувальниками було вбито близько 90 й поранено сотні людей. Іскрою, що викликала розруху, була чутка, ніби Верховна Рада не відновить конституцію 2004 року, натхненну Помаранчевою революцією.
Міжнародні лідери з тривогою дивилися на те, як Київ перетворюється на бойовище. Росія, Франція, Німеччина й Польща підтримали перемовини між Януковичем та лідерами опозиції. Вони досягли угоди, і президент пообіцяв повернутися до конституції 2004 року. Українські законодавці ухвалили амністувати всіх антиурядових протестувальників, закликали надати допомогу їхнім родичам і звільнити Юлію Тимошенко.
У кожній революції настає момент, коли люди припиняють боятися свого уряду. Коли в 2005 році президент Буш і я відвідали Бухарест, румуни розповідали про такий час. 1989 року, коли революції по всій Східній Європі валили комуністичні уряди, Ніколае Чаушеску вийшов на майдан, щоб розповісти людям про все, що він для них зробив. Раптом старша пані вигукнула: «Брехун!» І тоді десятеро, сотня, тисяча містян і потім увесь майдан підхопив: «Брехун!» Чаушеску, побачивши, як накочується на нього ця хвиля, втік. Проте військові його схопили, передали опозиції і разом із дружиною Єленою стратили.