Я простягнув руку по книжку, важко зітхнув, побачивши російський текст впереміш з латинськими й французькими вставками. Були часи, коли вважалося, що така мішанина мов диявольськи хитра. Я запитально поглянув на Сашка – він володів французькою і латинською краще за мене. Чесно кажучи, набагато краще.
-- В книжці містяться технічні подробиці, -- доповів він. – Описуються питання пов’язані з сектою.
Я не випитував деталі, волів, щоб люди Кутєпова не довідалися лишнього.
-- Товаришу професоре, -- звернувся я до Данкеля. – Вирушайте до гарнізонної в’язниці номер одинадцять, там вас допитають. Це тільки формальність, проте доволі важлива, -- додав я, побачивши, що він збирається протестувати. – Зрештою, це у ваших інтересах, там ви будете в безпеці, Досконалі не гребують ніякими засобами, я переконався на власному досвіді, -- я болісно скривився.
-- Скільки мені там сидіти? – огризнувся Данкель. – Моя праця…
Я зупинив його лінивим жестом. Дивно, він не виглядав на переляканого, швидше на розлюченого. Це не була природна реакція, навіть, якщо він не боявся сектантів, все одно ним зацікавилося НКВД, що – цілком слушно – вважалося дуже поганою справою. Невже він сподівався, що його врятує партія? Нехай собі сподівається, бідолаха, на здоров’я…
-- Гадаю, ми ще сьогодні розгромимо організацію Досконалих, -- запевнив я. – Тоді відвеземо вас додому.
Данкель зміряв мене похмурим поглядом, але його підганяли енкаведисти, тож він вийшов, відмовившись від подальшої суперечки.
-- Що далі? – запитав Рюмін.
-- А що далі? Починаємо тестувати наших “добровольців”.
Я встав з-за стола і опираючись на плече Сашка, пошкутильгав до виходу.
Поки ми їхали до лікарні, Рюмін швиденько перекладав мені фрагменти книжки.
-- “Безсмертні присягають не відкривати нікому таємниці. Кров Вчителя творить в крові адепта Зародок, який розвивається дев’ять місяців, називається це Зміна Реальності. Коли Зародок перетворюється в Дитину, її потрібно годувати”… До біса, що означає principe vital?! – гаркнув він. – Підстава життя? Принцип…
-- Немає значення, -- буркнув я. – Що там далі? Коротко.
-- Так от, найголовніший вчитель, хтось, хто довів святу хворобу, так вони це називають, до фінальної межі. Вигодував Дитину.
-- Давай вгадаю. Їх потрібно годувати серцями?
-- Саме так. Отже, вони називають вчителя батьком, незалежно від статі, певні фрагменти вказують, що це може бути й жінка, бо тільки “батько” може їх “запліднити”.
-- З якою метою?
-- Знаєш, не дивлячись на всю цю містичну тарабарщину, це дивовижно нагадує щеплення. Хвороботворні бактерії передаються через кров вчителя, кров самого адепта протягом дев’яти місяців становить поживне середовище, потім його потрібно… гм… збагачувати.
-- Чим відрізняється серце від будь-якої іншої частини тіла?! Дурня якась!
-- Мені звідки знати? – Рюмін пошкрябав потилицю. – Ми не лікарі, та й медицина ще не сказала останнього слова. Може справа в складі крові чи вітамінах? До серця здавна відносяться по-особливому…
-- Ага, канібали, -- закінчив я. – Не пизди, Сашко. Що далі?
-- Ну, вони вірять, що можуть осягнути статус надлюдини. Знаєш, -- він пирхнув сміхом. – Є такий американський комікс…
-- Сашко!
-- Морозостійкість – це тільки перший симптом, він проявляється ще на стадії Зародка, на самому початку. Пізніше до неї додається надприродна витривалість і сила, цитую: “тіло, тверде мов алмаз”. Думаю, це останнє не слід розуміти дослівно… Нарешті довговічність і фізичне безсмертя. Все це залежить від часу, чим довше живе адепт, тим більше отримає “дарів”. На фінальній стадії “хвороби” він перетворюється в “Справжню Людину” і “живе вільний, долаючи століття”.
-- І весь час повинен їсти людські серця?
-- Здається, ні, -- відповів вагаючись Рюмін. – Я ще не прочитав до кінця, але, начебто, канібалізм відноситься тільки до головної фази “годування Дитини”.
-- А що означає згадка про “волю”?
-- Звідки мені знати? Може йдеться про те, що Досконалий абсолютно не залежить від оточення? Не хворіє, не старіє, довгий час не мусить їсти та пити, може не дихати цілими тижнями, впадати в щось схоже на транс. Уяви собі, ти живеш в часи, які тобі не подобаються, отже знаходиш якесь відлюдне місце, засинаєш і через багато років прокидаєшся вже в новій реальності, вільний…