І враз Діжа схопився з дивана так, ніби крізь нього пропустили електрострум. Ще дивніше: він зблід. Потім залився червоним, полум’яніло його обличчя, полум’яніла шия, йому стало жарко, він хапнув ротом повітря.
До приймальні, щулячи плечі, зайшла висока, як і Таня, дівчина, з білим волоссям, білолиця, білошия, стала на порозі, швидко окинула поглядом присутніх і білим (Таня могла б заприсягтися, що це було справді так!), білим голосом промовила, дивлячись поверх Діжиної голови:
— Здається, товариш Діжа?
— Здрастуйте, — сказав той. Такого дурного голосу Таня в Діжі ніколи не чула. Болісна підозра ворухнулася в неї в серці. Підозра миттю переросла в упевненість, коли Таня побачила, як незнайома подала Діжі руку і як той ухопив її.
— Ви до кого? — спитала через Діжину голову Таня. — У нас сьогодні жюрі. І взагалі робочий день закінчився. Вже вечір.
— Але ж ви працюєте? — сказала та.
— Це моя справа.
— Ну, а я — Вероніка. Ви чули про мене? Вероніка Кукулик. І я прийшла, — вона думала тільки мить. Тільки мить їй вистачило, щоб прочитати тайнопис Таниних почуттів і нанести найдошкульніший удар цій нечемній секретарці, — я прийшла до товариша Діжі. Що ви мені скажете втішного, товаришу Діжа?
Іван розгубився.
— Тобто? — промимрив він, і знов Таня з обуренням і жалем зауважила не властиве Діжі зніяковіння. — Я вас не розумію, Вероніко.
— Я ж вам сьогодні дзвонила.
«Ти сьогодні не дзвонила, а тарабанила цілий день і заважала тут усім працювати», — хотілося вигукнути Тані.
— А-а, ну, це, знаєте... — Діжа жував слова. Він наче подавився кісткою від риби.
— Я прийшла, щоб першою дізнатися про наслідки, — рішуче оголосила Вероніка.
— Вас це так обходить? — зробив несміливу спробу відшукати свою повсякчасну впевненість Діжа.
— Надзвичайно! Це питання мого життя!
— Що ж, за півгодини ви, мабуть, дізнаєтесь, жити вам чи вмирати, — сумирно відповів Діжа.
Таня не розуміла нічого. Спершу їй здалося, що між цими двома давня змова, що сьогоднішня зустріч — тільки одна з тисяч їхніх зустрічей, що саме через цю дівчину Діжа й був завжди такий невразливий на дівочі чари. А тепер виходило, що вони... Діжа червонів і далі, навіть спітнів. А та біліла своєю привабою, була холодна як лід, і її зелені очі теж були як лід. Чого їй тут треба? Яке життя? Чиє? Хіба й вона архітектор? Таня трохи знала про «Космос». Більше догадувалася, ніж знала. Але ще й ця дівчина? Невже й вона — там?
— Ви дозволите мені сісти? — звертаючись чи то до Тані, чи до Діжі, спитала Вероніка. — Я замоталася до смерті. Цілий день не присідаючи! І головне — нічого невідомо! Й досі нічого! А той бовдур не міг сказати хоча б учора, хоча б сьогодні зранку.
— Це для вас так важливо? — киваючи на зачинені двері кабінету, тихо спитав Діжа.
— Уявіть собі! Я егоїстка! Мене зараз зовсім не хвилює, з ким зустрівся Кеннеді, і куди поїде Аденауер, і що робиться в Західному Берліні, і які країни будуй брати участь у спільному європейському ринкові, і що діється в Конго, і за якою ще елементарною часткою ганяються наші й американські фізики, і формула дезоксирибонуклеїнової кислоти теж мене зовсім-зовсім не цікавить. Мені потрібно тільки знати, чи одержить премію проект Володимира Пушкаря, студента-дипломника вечірнього відділення Київського будівельного інституту.
«Ага, — відмітила про себе Таня, — все ясно». Розстановка сил нарешті постала перед нею у всій повноті. Можна було пройти перед фронтом і зробити такий собі інспекторський огляд, що Таня й здійснила, гордо несучи свою голівку, показуючи Вероніці модні стегна і «шпильки», трохи кращі, ніж у доньки Кукулика. Ще хвилину тому Таня відчувала себе знищеною, вона здавалася сама собі противною, невродливою, маленькою, миршавою, якимсь кошеням перед цією пишною тигрицею з білим волоссям і білим (так, так!) голосом! Тепер усе стало на свої місця. У Вероніки був якийсь Пушкар, хай йому легенько гикнеться, хай він живе сто років і хай навіть його проект (сміх один, мабуть, а не проект! Можна уявити, на якого піжона зміняла Вероніка Діжу, та й на кого ж вона могла зміняти!), хай навіть його проект одержить заохочувальну премію, а якби Таня була членом жюрі, то голосувала і за третю чи там другу (першу ж ніколи не присуджують все одно). Хоча як же голосувати, якщо всі проекти під девізом?