— На цьому самому місці, — зашарілась каштелянівна, — перед святою Софією…
— Буде ж те слово у добрий час сказане, — вигукнув Рославець, — якщо гетьман буде ясновельможним вашим сватом, то не забудь же, вашмосте, покірного слугу твого запросити на київське весілля…
Панна оглянулась. Виговський швидким кроком пішов геть, затримався на вильоті заулка єпископської дільниці, махнув шапочкою і, щоб не рвати серця, найбистріше пішов униз, до Дніпра. Ще горіла рука від його руки. Викохав же їх усіх таких, своїх орлів, пан Богдан…
Ішла поруч з Рославцем. І роздумувала над словом й. м. канцлера, що пророкувало так суворо крихкість людської фортуни. Мала б звикати до тієї мислі? Мала б жити серед цієї ночі, що їй не видно кінця, що тільки загравами битв і пожеж осяється?..
— А що по пожежах і війнах, — вислухав її магістр Рославець і поглянув спильна на неї, адже ж і в ньому завважила нову мудрість, мужність, мужність обпаленого чола, — в знавіснілій пітьмі, панно, в цей день гніву пронеси скарб чистої душі, найкоштовніший скарб…
— Який, магістре?..
— Той, — сказав тихо магістр Юрій Гедеон Рославець, — що ним спасенна буде ця земля, а нею й увесь світ, бо тепер пробувають з нами віра, надія, любов, сі троє; більша ж з них — любов…
ВІД АВТОРА
Змістом цієї книги, максимально, із-за технічних умовин, сконденсованої — поетичне зображення дій великого року революції, від травня до вересня 1648-го. Проте сливе кожна ланка поетичної візії, творена в найбільшому захопленні й подиві до доби, сперта на історичній правді. Сливе за кожним словом цієї книги стоїть документ, всі сюжетні лінії, все, що може видаватись легендою доби, бере початок із стислого джерельного матеріалу. Герої, крім кількох синтетичних, дійсно жили й діяли. Книзі цій світила передусім особистість В’ячеслава Липинського, що осяяла новим світлом і палахкотінням свого великого і самотнього духа всю героїчну добу 1648—1657 pp. так, як ніхто перед тим і після того.
В іншому почуваюсь до великої вдячності передусім проф., д-рові Олександрові Оглоблинові, який так охоче й приязно давав свої неоціненні поради щодо висвітлення деяких історичних постатей і течій доби, досі затемнених; генштабу ген.-хор. Всеволодові Петрову, за фахові вказівки в проблемах історії війн Хмельницького; проф., д-рові Михайлові Годієві за зичливу допомогу джерелами, проф. М. Глобенкові, проф., акад. Л. Білецькому, проф., акад. П. Курінному — глибоким знавцям нашого минулого — за поради й вказівки.
Крім цього, почуваюсь до вдячності всім тим, які безпосередньо дбали про появу цієї книги, зокрема Управі Видавничої Спілки «Українське Слово».
Дружньою подякою зобов’язаний я всім приятелям цієї книги, що творилась серед дуже несприятливих обставин еміграції, — передусім родині п. проф. Г. Петриченка, поетові Василеві Барці, мистцеві Мирославу Григорієву.
Головною темою «Дня гніву» є стихійний, всенародний, революційний зрив української нації й ступневе формування політичного світогляду Б. Хмельницького та нашої провідної верстви на початках повстання.
Остаточне закріплення того світогляду, висвітлення особистості й діяльності Великого Гетьмана та когорти його найближчих співробітників — це тема «Хмельничан». Осередньою постаттю «Сейму в Чигирині», що хронологічно обіймає 1655—1657 pp., є Юрій Немирич, а провідною ідеєю — призначення України у всесвіті. Втрачений роман «Дюнкерк» (друк. в паризькому «Українському Слові», 1935), повість «Рубікон Хмельницького» (1943), хоч стилістично відокремлені, деякою мірою становлять пролог до циклу «Цезаря Степів».
Юрій Косач
Ростислав Радишевський
Богдан Хмельницький — Цезар степів у ідейно-художньому вимірі Ю. Косача
Двадцяте століття незрідка означують епітетом «трагічне». Саме таким воно було для української історії, культури, літератури. Здається, що репресії чи вигнання торкнулися майже кожної творчої української родини з їхніми втратами у війнах, голодоморах чи таборах. Ми й досі продовжуємо повертати імена українських культурних діячів, репресованих у часи радянського терору — фізично або морально, змушених замовкнути, як Тичина, чи тікати в чужі краї, як Олександр Олесь, Володимир Винниченко, Юрій Клен, Іван Багряний, Василь Барка. До їхньої когорти належить і один із найуніверсальніших і найталановитіших українських письменників — Юрій Косач.
Життєва доля Ю. Косача склалася так, що й зараз, коли його вже немає серед нас, мабуть, далеко не всі знають, кого ми втратили. Усю творчу снагу він прагнув передати через свої твори, над якими працював, намагався виповісти в них думи свої й почуття до останку. Письменник добре усвідомлював, що, крім середовища, в якому людина живе і формується, дуже багато важить в її житті й духовна спадщина народу, його пам'ять, традиція. Ю. Косач увійшов у нашу літературу разом із тим поколінням, яке хоч і звідало згубну атмосферу війни, але загартовувалося у боротьбі за краще життя свого народу.