- Що воно свище? - питавсь Івась.
- Черепаха,- одказав Грицько.
- Проклята, як здорово,- і Івась почав до неї собі свистіти.
- Та де ж ти бачив гадюку? - допитувався він, коли йому надолужило дражнити черепаху.
- Та кажу ж, он там. Тільки я не піду.
Івась покрався сам. Бистро його очі бігали по траві, по будяках, він шарив ними і все подавався уперед.
- Та де ж?! - нетерпляче одгукнувсь, не знаходячи на тому місці, де вказував Грицько, нічого.
- Та кажу ж, там.
- Тут нема нічого.
- Їй-богу? - здивувавсь Грицько.
- То вже ж би я не стояв, коли б було що! - гукнув Івась.
Грицько підтюпцем побіг до брата. Хвилина була крута для Грицька,- Івась так і впився у його очима, а його сміх-регіт розбирає.
- Еге-е,- затяг він,- значить, утекла, проклята! Отут, отут, на оцій самій будячині,- бач, і головка збита,- отут вона сиділа, отут її голова лежала червона та люта,- розказував Грицько.
Івась подививсь на будячину, зелена, нерозцвічена квітка її лежала свіжо збита долі,- подивився в очі брата, чи не бреше лиш,- ні, Грицько так сміло дивився на його.
- Так, так, утекла! - промовив він, і досада ущипнула за серце.- От раз приходилось побачити,- узяла і втекла, проклята! Куди ж би їй тікати?
- Куди? у болото! - одказав Грицько.
Івась задумавсь і пішов уперед. Разів з двадцять окрутнувсь він коло того місця, проходив його і вздовж і впоперек, додивлявся, чи немає де ямки, прогортав траву,- нігде немає гадюки, і сліду ніякого не видно.
- Хай їй біс! Ходім назад,- рішив він.
Вертаючись, хлопці почали шпурляти груддям і цеглинням на озеро; милувалися, як вони, падаючи, здіймали угору стовп зеленої, аж чорної, води; накидалися на жаб, і - боже! - який радий був Івась, коли йому довелось одну розчавучити здоровенною цеглиною.
- Ото б було і гадюці! - скрикнув він...
- Де то се наш Василь? - спитав Грицько, опускаючись на землю, коли вони дійшли до бурти.
- Та він і не вертався з того часу, як пішов ховатись,- одказав Івась, сідаючи коло брата.
- Дума, що шукають? Чудний! - рішив Грицько і повернувсь на траві лицем до неба. Глибоке і широке, круглим шатром спускалося воно над землею, на йому ні хмарочки, ні плямочки, ні об віщо очам зачепитись по його аж синій блакиті.
- А ти знаєш, його мати з ким не стрінеться, то все розказує, який він у неї розумний,- перекидаючись на живіт, знову почав Грицько. Івась ліг на бік і підпер голову рукою.
- Оце, каже, у дяка вивчу та ще і в школу віддам. І батько, каже, пише з полку: віддай безпремінно Василя у школу.
- То що, як у школу віддасть? - якось призро спитав Івась.- Щоб навчитися сестру дужче бити.
- Вивчу, каже, та й одішлю до батька,- батько, кажуть, полковим писарем, чи що,- так до батька ото й відішле, а не то, каже, по духовному поведу, у паламарі або в дяки.
- Буде горобців на дзвіниці лякати! - додав Івась.
- Піди ж ти! А он як розказує та розписує, коли лучилося раз апостола у церкві прочитати,- так читав, так читав, як по-писаному! А дяк хвалився батькові: попомучився, каже, з ним, поки того апостола витвердив, щось з місяць усе учив, та й то разів скільки у церкві помилявсь. І що б він не зробив - то все гаразд, усе до ладу, а от Галя що зробить - то все не так,- помовчавши, додав Грицько.
Іван нічого не одказав, тілько глибоко зітхнув.
- Якби і в нашого батька були такі достатки, Грицьку, як у його, хіба б нас не вчили...- не швидко обізвавсь Івась.
- Якби ж то! - зразу одказав Грицько та й схопився.- Ти думаєш, і в Василевого батька багато їх? То тілько вона слебезує всюди, що він сотню рублів у рік получа. Получа, а де вони? Додому ж ніколи нічогісінько не шле. То вона тільки таку ману пуска та витіва і грамоти, і школу. Дума, як з ратієвської дворні, так і велика пані. Прищиться куди як! А про Василя вже того - і такий, і он який, трохи не зорі з неба зніма. А батько каже, що Василь її ні к бісу нікчемний, отак по бур'янах ховатись, мов вовцюга, та цілі дні вилежуватись - йому дай. От і тепер, що хоч дам, тілько ходімо шукати,- то десь у бур'яні і знайдемо.
Іван зареготавсь.
- Ану ходімо, справді.
- Ходімо.
Брати разом посхоплювались і кинулись іти.
- Ти бачив, куди він ішов? - спитав Грицько.
- Він туди, на Ратієвщину подався.
- Ну, так і є. Десь у рові або спить, або лежить.
- Васси-и-лю! - гуконув Івась своїм чистим і тонким голосом, аж луна роздалася.