— Не все вічне, Марк. До того ж тут проходить зона гравітаційних аномалій.
— Це справді так. Вічні в наш час лише пригоди з пострілами, президенти і острів Білих черепах.
— Але вілла дуже стара, і навряд чи нею зацікавиться новий господар Білого дому.
— Цілком можливо, — розчаровано мовив Марк Баррет і перевів погляд на північне небо з надміру яскравими зорями. Він хотів сказати Джіму, що сьогодні якесь незвичайне небо, залите повінню синього світла. Але навряд чи здивуєш Френка, що вже другий тиждень живе на острові.
— Джім, ви вірите в атомні зими? — несподівано запитав Баррет. — Я слухав наших і радянських кліматологів. Мені здається, вчені просто змовилися, щоб перелякати світ. І перш за все нашкодити Президентові й виставити його дурнем зі своєю ідеєю протиракетної парасольки над Америкою, яка вже цілі століття не знає воєн. А цей росіянин… — Марк невдоволено потер пальцем скроню. — Ви не пригадуєте його прізвища? Високий, з очима фанатика.
— Містер Урбан, — підказав Френк і загасив сигару.
— Цей містер Урбан назвав усіх стратегів атомного удару істотами домавпячого періоду.
— Йому видніше. — Джіму захотілося шпигнути Баррета. — До того ж у нас свобода думки і слова.
Баррет помітив Мері в довгому чорному халаті з сріблястим крученим паском, але продовжив, звертаючись до Джіма:
— Ви теж, дорогий мій, не втекли далеко від Урбана й деяких наших фанатів миру. Вина ваша в тому, що ви довго не погоджувались, аби роботи пастора Берклі проводились за державний кошт. Саме через цю обставину «Зона білих кроликів» перестала існувати. Ви, м’яко кажучи, мораліст, Джім, і забуваєте, що ми за всяку ціну повинні випередити світ. Атомна бомба, воднева… Якщо це є в інших, то воно страшне і для нас. Президент чекає на енергії керованої стихії. Тоді воля Президента дорівнюватиме волі богів, і його не цікавитимуть прогнози якогось Урбана, бо сама проблема атомної війни відійде в минуле.
— Як і проблема життя на планеті, - сказала Мері, граючись пасочком. — Ми тут однодумці й не збираємося ворогувати. Патріоти Сполучених Штатів, як і наш Президент. Але на Президента треба дивитися не як на бога, а тверезими очима бізнесмена й знати, що він — людина зі своїми примхами й вадами. І може, як усякий смертний, відчути, що його душа розгортає святі крила й стартує в небо, залишаючи старече грішне тіло. Ви не допускаєте, що Президенту заманеться перед смертю подивитися на шаленство керованої енергії? Чи стане сумно вмирати одному і він надумає піти на той світ гуртом з мільйонами і разом з нами, панове? Ви про це не думали, Марк?
— Думав. Але зупинятися пізно: Америка ніколи не пасла задніх. Президент дуже невдоволений вами, мої любі. Після того, що сталося з Хілдою Брайнт, Президент знепритомнів од люті й пролежав дві доби в своїй чорній кімнаті. Потім він звелів привести до нього закованого в кайдани Гленда, але, на жаль, Гленда одразу ж убив Дегл. Тому дурню тільки дай привід убивати.
— Гадаю, ми привеземо йому непогану новину, Марк, — примирливо сказала Мері.
Джім озирнувся від бара, де готував вечірні коктейлі. Мері усміхнулася до Баррета:
— Він намагається підпоювати мене на ніч, сподіваючись на втіхи, аЛе сам п’яніє швидше й засинає без моєї допомоги.
— Ми сьогодні дуже кусючі. Всі без винятку, — з прихованою образою сказав Джім і поставив на стіл тацю з високими келихами. — Або ми чогось боїмося, або не віримо одне одному. Що ви на це скажете, Марк?
— Джім, ви не вмієте приймати гостей, — хмикнув Баррет. Він насолоджувався, спостерігаючи, як нервово збовтує в склянці червонястий напій Джім Френк і як зумисне повільно п’є Мері. Обоє чекають його офіційної заяви про мету приїзду. — Коли хочете знати волю Президента, то він покладається на ваш тверезий розрахунок. Якщо справді енергія, за якою ви полюєте, може викликати національні катастрофи, то чи варто хапати дракона за хвіст? Можливо, варто зачекати, поки осідлаємо старшого брата?
— Не розумію, — сказав Френк і зглянувся з Мері. — Ви знаєте, на що натякає Марк?
— Це не мій натяк, а думка Президента про нові розробки в галузі елементарних часток, — відповів Баррет.
— Він має на увазі природу кварка? — уточнив Джім. Баррет мовчки кивнув.
— Президент, напевне, не чув, що енергія взаємозв’язку, так званого «голого» кварка, теоретично безконечна, — застеріг Джім. — І це не з галузі фантастики.
— Якщо так остерігатися, то найкраще тоді воювати звичайними списами. — Марк відпив з високої склянки. — Що б ми не теревенили, любі колеги, але небезпека перед нами реальна, і ніхто не може гарантувати, що всі ми повернемося завтра на цей острів. Але ризикувати треба. Я прилетів сюди лише тому, що Президент знову вагається: він пильнує свою репутацію перед виборами й тому не наважується на рішучий крок, де не обійтися без втрат. Але вас, любі мої, підтримають ті, кого цікавили роботи Хілди Брайнт. Нам ніколи, як радять деякі скептики, чекати на енергії кварків. Ми будемо брати те, що можна взяти сьогодні. Узяти й сховати, доки інші до цього ще не додумалися. Зайвих свідків доведеться просто усунути.
— Навіть так? — запитала Мері, відчуваючи в роті терпкуватий присмак. — І ви маєте конкретного виконавця цієї частини програми?
— Якщо це обтяжує Джіма Френка, то я візьму все на себе, — спокійно пояснив Баррет.
— Не уникнути міжнародного скандалу… — засумнівалася Мері.
Марк стрепенувся:
— Острів лежить в такому районі, що не тільки кораблі чи яхти, а навіть літаки щезають в океані. Усе можна пояснити. Якщо, звісно, в цьому буде зацікавлена довірена особа Президента, Мері. Ви ще не забули своїх обов’язків і повноважень, місіс?
— Я завжди непохитна, коли йдеться про волю Президента.
— Радий чути. Але вам, місіс, краще залишитися вдома. Ця прогулянка не для майбутніх матерів.
— Мушу сказати, Марк, що це теж природний стан, і я вмію орієнтуватися при небезпеці.
— Нам треба ще раз переглянути сценарій і добре виспатися, — сказав Джім. — Ми вирушаємо після сніданку. Аби тільки не прокинувся північний вітер.
— Завтра буде чудова погода. Я консультувався в центрі аеронавтики, — запевнив Баррет і повів розмову про основні деталі операції «Провокатор», автором якої була Мері Френк, а виконавцями мали стати Кукудзі і Павло Острожний.
Мері з тривогою в душі дивилася на Марка Баррета й думала своє: «Чи зуміє Острожний вгамувати збурену океанську хвилю? Чи зможе Кукудзі узнати гальмівний код і чи довіриться Тійоці, як пообіцяв?.. А чи не стане для всіх завтрашній день „останнім днем Помпеї“»?
Але відмовлятися від операції було пізно.
L
За звичкою, Павло прокинувся до сходу сонця й швидко вбрався в сірі шорти й кремову сорочку. Вступив у пробкові сандалі й легко збіг крутими сходами у двір. З-за горбатої спини океану вихоплювалося огниво сонця, червона мла все дужче й дужче заливала невидиму росу неба, розгонила своїм світлом останні залишки туманів.
Павло дивився на чистий горизонт над океаном, на яхту, що, ніби вмурована у важке скло води, непорушно стояла в бухті.
З-за яхти виплив оранжевий човен. У ньому сиділи двоє. Передній гріб до берега, і його весла здавалися лапками довгастого жука.
«Напевне, хтось завозив на яхту свіжу воду й харч», — подумав Павло. Він уже зняв з плеча махровий рушник і кинув його на брезентовий лежак під стріхою тенту, як з човна замахали руками. Павло із здивуванням впізнав Мері Френк. Вона була чимось збуджена.
— Сьогодні вночі було дивовижне небо, — заговорила до Павла, тримаючись за його руку й вибираючись на місток маленького човнярського причалу. — Марк Баррет висловив припущення, що це звістка про землетрус або виверження вулкана. Я злякалася і поїхала ночувати на яхту. На воді не так страшно. Правда ж? — Мері заглядала Павлові в очі, намагаючись помітити бодай тінь тривоги на його обличчі. — На яхті, кажуть, можна врятуватися навіть під час цунамі. Я читала, як військовий фрегат «Сан-Фармін» забрало хвилею цунамі з порту й на сотні кілометрів занесло в глиб країни. У порту Кальяо майже всі загинули, а корабель уцілів.