У той вихідний вечір Накамура скупився на Хрещатику і спустився з пакетом у руці до величезного підземного переходу, в народі його називали «Труба», який вів до станції метро «Майдан Незалежності». Перед Накамурою постало ціле підземне місто, яке займало величезну площу і йшло на багато метрів у глиб. Назустріч японцю йшла група підпилих молодиків. Раптом один з них відділився від компанії і, підійшовши до Накамури, з усієї сили врізав йому кулаком в обличчя. Японець, не скільки від удару, скільки від несподіванки, впав, а згодом, підхопивши свого пакета, побіг до станції метро. Він звернувся до міліції, де його, як іноземця й представника відомої компанії, дуже чемно вислухали, обіцяли розшукати кривдника і належним чином покарати. Сам начальник відділення міліції особисто провів його до дверей і наказав своїм співробітникам доставити Накамуру додому на службовій машині, до речі, японського виробника «Нісан».
- Вибачте нам за інцидент, - сказав він прощаючись з Іваї. - Ми обов’язково збільшимо кількість патрулів у цьому районі. В подальшому ви можете не боятися повторення подібного. Укранське МВС дуже сподівається на подальшу плідну співпрацю з японськими автомобільними фірмами. В Міністерстві якраз планують закупівлю дуже надійних і швидкісних японських джипів для патрулювання наших вулиць…
Другого дня, у понеділок, Накамура з’явився на роботу з величезним синцем під оком, розповідаючи всім, що на нього в підземному переході напали «факінг хуліганс».
- Погані люди, - додавав він українською з такими інтонаціями і виразом обличчя, що на фізіономіях українських менеджерів, які висловлювали йому своє співчуття, мимоволі з’являлася посмішка.
Осмислюючи те, що відбулося, Накамура вирішив: в підземному переході на Хрещатику зіткнулися, не багато не мало, дві цивілізації - українська і японська. Фігурально висловлюючись, нащадки козаків побили нащадка самураїв. Яким же чином, роздумував Іваї, віддалені на 12 тисяч кілометрів одна від одної нації виявилися такими близькими в головному: принципах виживання в умовах ворожого оточення. Щоправда в Україні оточення завжди було незрівнянно агресивнішим. Тому, напевно, і питома вага козаків - професійних воїнів на цих землях була набагато вищою, ніж самураїв в Японії.
Прочитавши чимало відповідної літератури, Накамура зрозумів, що багато хто з українців, включно зі співробітниками автосалонів їхньої фірми, правдивої історії України зовсім не знають, хоча тут народилися і прожили все життя. «Що ж це за школа така в цій державі, яка не займається цілеспрямованим національним вихованням своїх громадян?» - думав японець, переживаючи прикрий інцидент, який трапився з ним у «Трубі». - Наскільки несподівано для мене українці виявилися близькими нам, японцям. Як добре ці дві нації могли б доповнювати одна одну. Українці з їхнім генетичним прагненням до творчості і японці - з геніальними можливостями реалізувати, впроваджувати в життя будь-які раціональні ідеї. От би зробити так, щоб наші дві нації і держави подружилися,- мріяв японець. - Такий тандем не мав би конкурентів у світі. Це ж українці на початку ХХ століття освоїли Далекий Схід Російської імперії, наблизившись у своїй східній експансії впритул до Японії. А ще за тисячу років до того племена айнів прийшли з України на Камчатку, Сахалін, Курильські острови і, безсумнівно, в Японію, створивши тут генетичний, адаптований до місцевих природних умов фундамент сучасної японської нації. Можливо, саме через це я, нащадок айнів, і почуваю себе в Україні, ніби вдома». - Накамура посміхнувся, доторкнувшись до синця під оком.
Згодом інцидент почав забуватися. Наближалося свято Дня Незалежності, і Іваї вирішив провести його на катері зі своєю коханкою. Так, в ніч на 24 серпня вони вирушили у подорож по Дніпру. Поплававши трохи по фарватеру річки, Накамура став на якір в акваторії міста біля одного з дніпровських островів, порослих густим верболозом. Вони купалися в теплій воді, потім йшли у рубку на диван і кохалися. Пили українську горілку, чудові кримські і закарпатські вина і їли всілякі смачні наїдки, котрі приготувала японцева коханка. Все було надзвичайно чудово, і Накамура не на жарт розслабився. Але лихо вже підстерігало його, зачаївшись у мерехтливих дніпрових хвилях.
Наталочка черговий раз шубовснула бомбою у теплу воду й наввимашки попливла до берега безлюдного острова, крикнувши Іваї, щоб наздоганяв. Вона явно мала мету продовжити їхні любовні ігри на природі. Накамура і собі плигнув і вже поплив навздогін, але раптом почув дике верещання Наталки десь попереду. «Мабуть заплуталася в риболовній сітці», - вирішив Іваї, додаючи швидкості. Нарешті жінка, очевидно звільнившись від чогось, але все ще репетуючи, допливла до острівця й, вилетівши на берег, побігла, не розбираючи дороги вглиб.