- І що той керівник каже про дівчинку?
- Її привели в гурток батьки. Про Хому і він нічого не чув.
- Можете йти.
Майор вийшов, а Суптело продовжував задумливо сидіти за столом, масажуючи втомлені очі.
«Зроблять мене в цій історії цапом-відбувайлом, - думав він. - Треба говорити з головою і передавати справи Демідіону. Хома вже, напевно, давно керує науково-дослідним інститутом у якомусь Челябінську-17. А нас усіх пошив у дурні. Оце так геній-патріот». І раптом Суптела наче струмом вдарило. Всі частинки «пазла» несподівано лягли на свої місця. Генерал все зрозумів: і про куплені власним коштом матеріали, і про днювання з ночуванням Хоми в лабораторії, і про зняті в банку гроші. І, нарешті, останній «пазл» - вся та «чортівня» з почерком коханої Ореста.
Хома мав власний план дослідження і, окрім створення зброї нового покоління, паралельно займався вивченням просторово-часових аберацій. Тому і проводив увесь час в лабораторії. Йому не вистачало доби. Врешті-решт, він навчився мандрувати в майбутнє. Так він перемістився на десять або п’ятнадцять років вперед, і саме у Київ. Цілком природно, що такій людині, як він, хотілося довідатися, що ж чекає Україну в майбутньому. І ось там, у Києві, він випадково зустрів молоденьку студентку-першокурсницю і закохався, вперше в житті. Закохався по-справжньому. Хоча, мабуть, і не вірив у таку можливість навіть в принципі. І вона відповіла йому взаємністю з усім жаром юності. Орест повертався на десять років назад у Львів, а потім знову ринув на десять років вперед до Києва. А потім настав момент, коли він зрозумів, що ані наука, ані життєвий успіх не зрівняються зі щастям справжнього кохання. Тоді Хома підготувався, зняв гроші, забрав необхідні папери і обірвав всі нитки, які зв’язували його зі Львовом і минулим.
«Якщо я доповім про свої здогадки Левчуку або комусь іншому, мене відправлять до божевільні, - подумав генерал. - Плакала по мені Павлівська психіатрична лікарня. Треба мовчати. Справа так ніколи й не буде розкрита. Але я візьму дані про це дівча і через десять років, якщо доживу, прослідкую, як вона зустрінеться з Орестом, як вони покохають один одного і стануть щасливими. Покохай і станеш щасливим, - згадав Суптело когось із східних мудреців. - Якщо його гіпотеза правильна, то перевірити її можна лише за 10 років». Він зовсім не збирався переслідувати чи викривати Хому через ті 10 років. Просто перевірити і зарядитися тією величезною енергією Всесвіту, яка криється в життєвих історіях людей, подібних Оресту Хомі, натхненних коханням до жінки і любов’ю до Батьківщини.
Коли ця головоломка повністю склалася в голові генерала, він раптом спіймав себе на переконанні, що через 10 років Україна вже буде зовсім іншою державою. Можливо, сильнішою, могутнішою, щасливішою. «Інакше Хома ніколи в тому майбутньому не залишився б. - думав Суптело. - До того ж через 10 років розроблена ним зброя знадобиться Україні значно більше, аніж зараз». Генерал СБУ не дуже вірив, що теперішня влада зможе зберегти цю зброю для свого народу і не продати або віддати її комусь, як це трапилося колись з ядерною зброєю.
«Що ж такого побачило, відкрило те, зовсім молоде дівча, виховане на київському асфальті, в Оресті Хомі? - дивувався генерал. - Напевно, лише чисті серце і душа можуть відчувати внутрішню потребу іншої людини заради великого і всепоглинаючого кохання піти на самозречення, відступити від справи свого життя, науки і ніколи про це не жалкувати. А от ми цього в Хомі не розгледіли. Був просто сухар, без душі та емоцій, людина з пробірки. Молодець, дівчатко! Цікаво було б подивитись на тебе ще до появи Ореста в твоєму житті. Може самому спробувати? Ні, тут ніяких шансів. На той час мені стукне вже за 70. Та й що вона в мені знайде? Адже я зовсім не здатний на подібні подвиги».
Генерал сидів у своєму звичному кріслі, але думками перебував десь далеко за межами службового кабінету, «підігріваючи» їх плин власною уявою. «Безперечно, Хома для цієї юної дівчини - бог, центр її всесвіту, людина таємнича, загадкова, людина-геній, яка знає і вміє те, чого дівча не знатиме і не вмітиме ніколи. Ця дівчина, напевно, відчуває, що її обранцю немає ціни саме для суспільства, для України. Він є месією, покликаним врятувати державу. І якщо він десь подінеться, пропаде чи загине, напевно, загине і вона. Можливо, саме це зрозумів у ній Хома і вирішив назавжди залишитися з коханою». - Генерал вирішив дізнатись ім’я цієї дівчини. - «Вона, мабуть, уже зараз, в дитинстві є гарною і жіночною. Або ж навпаки - гидке каченя, яке лише з часом перетвориться на чудову лебідку».