Суптело уявляв собі, як дівчина, чомусь він думав, що її звуть Мар’яна (бо так назвав він свою доньку), шукає в Інтернеті рецепти приготування різних незвичних і смачних страв, для того, щоб кожен день для Ореста перетворився на свято. Кожен день свято! Це мета її життя. Сенс існування. Вона вчиться на відмінно, щоб він міг нею пишатися. Вона народить Хомі і виховає чудових дітей, таких, як вона сама. Але чи знайдуть ці діти свою половинку? Ось у чому проблема, яку, на жаль, навіть їхньому геніальному батькові аж ніяк не вийде вирішити.
Генерал відчув, як поступово закохується в створений його уявою образ коханої Хоми. Тільки не у восьмирічну дівчинку сьогодення, а в ту, через 10 років. Він навіть труснув головою, щоб видіння відійшло. Спочатку вирішив, що так не можна розпускатися, але потім зрозумів, що знання про таких людей і подібні стосунки між ними роблять життя будь-якої людини легшим і радіснішим. «Але ж і Орестові Хомі треба відповідати тому рівню, на який вознесла його кохана. Він прийде до неї через 10 років зі своїм відкриттям. Стане лауреатом Нобелівської премії, новим Ньютоном і Ейнштейном в одній особі. Стане над усіма вченими Землі, які хоча б колись на ній творили. І Мар’яна ще раз переконається, що вона не помилилася в ньому».
- Зайдіть до мене з листами тієї коханої Хоми, - промовив Суптело у телефонну слухавку до майора, котрий займався цією справою. - Хочу особисто з ними познайомитися.
Через дві хвилини папка з листами лежала в нього на столі. З одного листа випала фотографія. «Ти просив надіслати тобі моє фото у невимушеній обстановці, - писала дівчина. - Ледве таке знайшла». Генерал дивився в обличчя юної дівчини, яка ледь-ледь посміхалася. Це було зовсім просте, хоча і правильне обличчя. На граційній голівці - русяве волосся, зібране назад. Але очі… Щось в очах коханої Ореста відчувалось таке невловимо чарівне, ніжне і зворушливе. Погляд ніби заворожував, обнімав, манив до себе, підносив до щастя. Зустріти таку дівчину - це все одно, що напитися у страшну спеку холодної, кришталево чистої джерельної води. Або в квітні відчинити вікно на дачі і задихнутися від свіжості весняного дня. Це ніби падати в провалля, але в останню мить зачепитися за кущ і врятуватися...
Генерал не міг зрозуміти, чому Хома не забрав з собою листи, які однозначно складали для нього цінність. Навіщо дозволив чужим людям порпатися в святих для нього речах? Він же знав, що вже більше не повернеться. Суптело відкинувся на кріслі у своєму кабінеті, перекидаючи між пальцями кулькову ручку. «Напевно, дуже переживав, щоб тут, у минулому, його колеги не подумали про нього погано, - намагався він зрозуміти вчинок Ореста. - Схоже, йому була потрібна хоча б одна людина, яка б виправдала його вчинок. Зрозуміла і виправдала. Хоча б одна людина»…
- Слухаю вас, товаришу генерале, - раптом пролунав голос.
Суптело аж підскочив у кріслі. Він мислив вголос і зовсім забув про підлеглого, який досі знаходився у кабінеті.
- Що там нового в цій справі? Які ідеї? - отямившись, звернувся він до майора.
- Поки що нових ідей немає.
- Хтось із мислителів сучасності казав: «Якщо ідея істинна, вона належить всім, хто здатний її осягнути». Істинна ідея не може бути «новою», оскільки істина - не є продуктом людського розуму. Вона існує незалежно від нас, і все, що ми повинні зробити - це докласти зусиль, щоб її зрозуміти. Який висновок з усього сказаного мною можна зробити?
- Ми все ще не здатні осягнути істину в цій справі? - підіграв начальнику майор.
- Правильно. Ви вільні.
- В тебе з’явилася жінка, коханка? - спитала у генерала ввечері на дачі дружина. Її очі були повні сліз.
- Припини, звідки ти це взяла? - здивовано витріщився на неї Суптело.
- Я ж бачу. Ти поводишся, як закоханий. Але не в мене.
- Кинь, зіронько, ці свої фантазії. Просто я нині розслідую одну дуже таємничу справу і тому всі мої думки й помисли в ній. Інакше не можу, бо ніколи не розкрию.
- В цій справі присутня жінка?
- Так, але цій «жінці» лише 8 років.
- Ця для мене не суперниця, але та, інша… Їй десь років 18-20?
- Та звідки ти могла б взнати про такі речі, навіть коли б у мене дійсно хтось був? Клянусь Богом, нікого в мене немає, окрім тебе.
- Я відчуваю, хтось є, не розумом відчуваю, а душею, серцем. Просто ти не можеш побачити себе зі сторони. Ти ж почав навіть наспівувати щось і ніби помолодшав років на 10-15.
- На жаль, не можу тобі розповісти про сутність цієї справи, але там дійсно є одна дівчина 18 років, яка захопила в духовний полон нашого дуже важливого співробітника. Вона поводить себе не як юна жінка, а ніби зріла дама, яка вже осягнула життя. Це, напевно, дуже рідкісне явище, як ти вважаєш?