- А навіщо Президентові потрібно вбивати свого кращого друга? - запитав Андрій після досить довгої паузи, під час якої він осмислював почуте.
- Він і його родина - люди не бідні, це відомо. Але я б сказав більше, вони - справжні, так би мовити, підпільні мільярдери. І вже кілька років поспіль, а точніше два, мене інформують, що його бізнесові структури провадять дивні організаційні операції. Він нібито хоче захистити мій бізнес, а насправді готує акцію, суть котрої - перехід моїх компаній під його контроль. Є лише один найпростіший і найшвидший спосіб зробити це - вбити мене. До того ж він боїться, що я підтримуватиму його конкурента на наступних президентських виборах.
- А ця наша розмова не стане відомою Президентові? Сьогодні стало модним скрізь чіпляти «жучки».
- Абсолютно виключено. У цьому приміщенні «жучків» немає, тут все перевірили перед вашим приходом. Давайте відверто: ви особисто нікому про нашу розмову не скажете, тому що, по-перше, ви - людина розумна. По-друге, безсумнівною запорукою вашого мовчання буде ваша донечка, а не син з його смішним боргом, як ви, можливо, подумали,. Мені відомо, як ви ставитесь до Мар’яни. Погодьтесь, у вас просто немає іншого виходу. Вибачте, але так склалося… Та й не лише у вас, у мене також, повірте, немає іншого виходу, якщо це вас якось може втішити.
Орос пильно розглядав Бенгалурова, поки той викладав свою дивну пропозицію. В голові крутилася єдина, досить дивна і зовсім несподівана, враховуючи ситуацію, думка: Хома Орест - то послання йому з якогось неосяжного минулого…
- Коли, де і як я маю вбити Президента? - промовив вголос Андрій.
- Оце вже чоловіче запитання, - моментально відреагував Бенгалуров. - Нарешті справжня розмова. - радісно додав він. - Але перш ніж ми з вами її продовжимо, пропоную скуштувати оцього чудового вина, виготовленого, до речі, за рецептами давнього Карфагену. Там, на виноградниках Тунісу, його й досі настоюють на таємничих травах Атлаських гір.
Бенгалуров налив із срібного глечика ручної роботи вино у маленькі кришталеві чарки, також інкрустовані сріблом
- З таких чарок пив, можливо, ще Ганнібал. Правда ж, неземний смак і аромат?
- Дійсно, чудове вино, - підтвердив Орос.
- А тепер продовжимо, - поставив Бенгалуров чарку на багато оздоблену дорогоцінним камінням і слоновою кісткою тацю. - Я хочу, щоб ви застрелили Президента привселюдно. Такі показові акції справляють незабутнє враження, враховуючи досвід вбивства його попередника, а також президентів США, прем’єр-міністрів Індії та інших висопоставлених «об’єктів». І наступним президентом… стану я.
- Але ж за вас ніколи не проголосують громадяни України.
- Правильно. Тому ми змінимо Конституцію і будемо обирати Президента в парламенті. Депутати майже всі у мене в кишені. Крім того, купити 450 осіб набагато легше, ніж 45 мільйонів, понял, да?
- Зрозуміло. То коли і де?
- На День незалежності, 24 серпня, на урядовій трибуні, під час його виступу на всю країну.
- Ні, шановний, цей фокус Раміреса вже більше не пройде. Всі помилки тодішньої нашої команди сьогодні вже враховані спецслужбами у повній мірі. Навіть той шостий поверх по Софіївській, 21, звідки вірогідно стріляв Рамірес, повністю розібраний.
Бенгалуров засміявся, наливаючи Андрієві і собі ще карфагенського вина.
- Дійсно розібрали? А я й не знав. От чудаки, - знову хмикнув він.
- Думаю, що на чергове свято з участю Президента там все буде заблоковано.
- Ти недооцінюєш Бенгалурова, дорогенький, - олігарх підняв келих. - Давай вип’ємо на брудершафт і перейдемо на ти. Згода?
- Я не проти, але за що мені така честь?
- Не прибідняйся. Я кращий в Україні у своїй сфері, а ти - у своїй. Ми з тобою люди одного рангу, так би мовити, одного рівня. Це, скажімо, як у царській Росії професор і генерал. Зовсім різний вид діяльності, але за рангом вони відповідали один одному. - Бенгалуров хитро примружився. - До речі щодо Раміреса. Я ще з тих часів підозрюю, а чи не ти і є отим таємничим Хосе? Та й зараз до кінця не впевнений, що ти той, за кого себе видаєш.
«А от цього тобі не варто було казати, - подумав Орос, здвигуюючи плечами у відповідь. - А ти, виявляється, не такий вже й розумний, як видався мені на початку розмови, - розглядав він олігарха, длубаючись у зубах зубочисткою. -Якби я дійсно був Раміресом, ти цими словами вже підписав би собі смертний вирок».