- А тепер давай вип’ємо чогось міцнішого. - Бенгалуров налив Оросу і собі з карафки якогось алкогольного напою. - Рекомендую - найстаріше у світі шотландське віскі. Не буду казати, скільки коштує ця пляшка, щоб тебе не дратувати. Будьмо.
- Будьмо.
- Скажи, Андрію, хіба тобі не віддавали накази вбивати людей? І це за твою мізерну платню. Може, і мене хотіли вбити? Тобі не наказували вбити Бенгалурова?
- Ні, Аміре, ти ж ніколи не брав заручників, треба тобі віддати належне хоча б у чомусь. А я безжально вбивав тих людей, яких, будь моя воля, навіть безкоштовно винищив би всіх до ноги. Як скажених звірів.
- Так ти, виявляється, ідейний кілер, Андрію?
- А ти хіба не ідейний кілер теж, Аміре? Просто твоя національна ідея, твій бог - гроші.
Бенгалуров знову налив віскі собі і Оросові.
- Цікаво, хто з нас двох убив більше людей? - запитав він.
- Якщо власними руками, то я, а ти, думаю, набагато більше віддав розпоряджень на вбивства.
- Ну й розмова у нас, - похитав головою вже трохи захмелілий Бенгалуров.
- Та й привід, скажу тобі, Аміре, неординарний. І віскі твоє дуже добре розв’язує язик. Ще трохи і ми почнемо з тобою цілуватися і обніматися.
- Ну, добре, тоді - до справи. Я організовую вбивство Президента, а ти його здійснюєш. Боргову розписку твого сина я передам тобі, та ще й перекажу на твій рахунок 500 тисяч доларів. Куди скажеш. У тебе ж є рахунки в швейцарських банках, Хосе? - хитро засміявся Бенгалуров.
- Звичайно, що є, - майже серйозно відповів Андрій.
- Мені казали, що після вбивства попереднього нашого Президента Рамірес обрав для власної штаб-квартири чи-то Польщу, чи-то Чехію, а, можливо, й Україну. Він, за чутками, - великий цінитель жіночої краси, а гарніших жінок за українок і полячок у світі немає. Як ти вважаєш, Хосе?
- Не заперечую, Аміре.
- Ти в скількох країнах світу побував, Андрію? Мабуть, багато відвідав?
- Зовсім ні. Відпочивав у Єгипті, Болгарії та ще Хорватії. Оце і все.
- А скільки мов знаєш?
- Українську й російську.
- Давай відверто, Андрію, чи як там тебе насправді… Поки ми з тобою тут гарно так гомоніли, фоном тихенько звучали чудові іспанські пісні. У мене у вусі сховано наушник і мені тільки-но доповіли, що ти реагував на слова тих пісень саме так, як може реагувати тільки людина, яка володіє іспанською мовою. Я найняв спеціаліста зі структурної лінгвістики. Отож, шановний Хосе-Андрію, не треба мені тут мізки компостувати.
- Добре, не буду. Але і ти тоді, шановний, не компостуй їх мені. Будемо говорити про справу, чи тобі хочеться копирсатися в наших душах і біографіях?
- Вибач, друже, - Бенгалуров приязно взяв Ороса за лікоть. - У мене сьогодні поганий настрій. Я дійсно вважав Президента за свого щирого друга.
- Вороги не зраджують, зраджують лише друзі і кохані.
- Це точно.
- Ну, а коли ти взяв на себе організацію акції, то будь ласка, слухаю, - Андрій сам потягнувся до графина з віскі й налив Аміру і собі.
Вони випили за вдалий початок організаційної частини операції, і Бенгалуров перейшов до викладу подробиць.
- Щойно одна з моїх будівельних фірм почала зводити багатоповерховий будинок з боку Софіївської площі. Працюють цілодобово, але зараз зведено поки що тільки нижні поверхи. Але саме в ніч з 23-го на 24 серпня робітники змонтують конструкції того поверху, з крайньої лівої позиції котрого Майдан з трибуною проглядатиметься як на долоні. Будівельників вранці відправлять святкувати, а ти займеш їхнє місце. В тебе буде помічник-дублер. У вас з нею для тренувань і психологічної «притирки» - цілих два місяці.
- З нею?
- Пришліть зараз же до нас Оксу, - сказав олігарх у простір, обернувшись.
«Десь на столі вмонтовано мікрофона», - вирішив Андрій.
До столу якось повільно, повагом, підійшла струнка жінка років тридцяти, з великими сіро-зеленими, нібито чимось затуманеними насмішкуватими очима. Вона рухалася трохи дивно, неначе приглядаючись до предметів по дорозі.
«Наркоманка», - подумав Андрій.
Чоловіки встали, вітаючи молодичку. Амір відсунув стільця, допомагаючи тій сісти.
- Знайомтеся. Це - Андрій, а це - Оксана.
- Дуже приємно, я - Андрій-Хосе-ібн-Хоттаб, - пожартував Орос, схиляючись до руки жінки, яку вона йому простягнула.
Він притулився губами до жіночих пальців, відчуваючи запах її парфумів і ще легке приємне збудження десь всередині. В компанії подібних жінок він неодмінно ставав іскристо веселим і жартівливим. Однак тепер ситуація не сприяла прояву його внутрішньо грайливої натури.