- Тату, про що це ви? - втрутилася Мар’яна. - Про які такі рахунки в швейцарських банках йдеться?
- Люба, хіба ти не бачиш, твій татко пожартував, - посміхнувся Орест. - І у вас на це ще вистачає сил?
Андрій з вдячністю поглянув на Ореста.
- Звичайно, що я пожартував, - запевнив він доньку. - Можливо, й не дуже вдало і доречно. Але Бенгалуров дійсно видав мені добрий аванс. То ж беріть гроші і тікайте звідси подалі.
Всі замовкли, думаючи кожен про своє.
«Господи, - подумав Орест. - Чи можливо, щоб людина перевтілилася в іншу? Наскільки імовірне існування в різному просторі, але в одному часі двох людських тіл з однією душею, чи, либонь, один дух, одна душа об’єднувала б два тіла? Науці відомі численні факти так званого роздвоєння особистості. Це коли є одне тіло, але в ньому ніби дві душі. Про це всі знають. Але чому психологи не здогадалися донині дослідити таке, напевно, припустиме явище, коли одна душа роздвоюється між двома людськими тілами? Тіла різні, а душа - одна. Два різних чоловіки або жінки з абсолютно ідентичними душами. І душі не просто ідентичні, вони тотожні генетично. Люди живуть у різних країнах, на різних материках, але займаються однією справою, мають однакові уподобання і, разом з тим, ніколи не знаходять душевного спокою. Їхні душі пристрасно шукають одна одну, щоб злитися… Але ж це можна зробити лише в тому випадку, коли одна людина з ідентичною душею вб’є іншу! - раптом ніби прозрів Орест. - Боже, так вони ж шукають один одного, щоб убити. І я вимушений цьому сприяти. Але ж яка продуктивна ідея для мене, науковця! - зрадів Орест. - Не лише мандрувати в просторі і часі, але й перевтілюватися в інших людей, віддаючи їм свою душу, яка заміщатиме їхню. Залишатися зі своєю, але передавати комусь її ідентичну копію. З точки зору реалізації у військово-промисловому комплексі, в армії, в геополітиці і геостратегії, це - найвищий, як на мене, клас і куди страшніше за ядерну зброю. Заміщуєш душу, скажімо, президента Росії, США, Прем’єр-міністра Індії чи керівника КНР на свою власну і керуєш цими державами. А рядові військові, які за бажанням твоєї душі запускають ракети по своїх же? Та тут просто безліч варіантів продуктивного для України використання цього винаходу. Звичайно, якщо я його сконструюю…»
- Про що задумався, коханий? - запитала дівчина Ореста.
- Отже, до виконання замовлення залишилося майже два місяці, - констатував той, не відповідаючи Мар’яні. - Увесь цей час нас, очевидно, не займатимуть. Звертатися до правоохоронних органів сенсу немає. У цього «народного обранця», очевидно, все «схоплено» і за все заплачено. А що ви будете робити ці два місяці? - звернувся він до Андрія. - За логікою речей, вони мають весь цей час вас «пасти».
- Ти правий, синку. Увесь цей час я буду на тренувальній базі Бенгалурова в селі Дзвонковому. Здається, це Васильківський район.
- Ви зі мною були гранично відверті, - Орест пильно подивився в очі Андрієві, - тепер моя черга. Тільки в мене є одне застереження. Прошу поставитись до того, що я зараз вам розповім, хоча б з мінімальною долею розуміння. Я абсолютно свідомий того, що в сказане мною буде нелегко повірити. Скажіть, пане Андрію, чи могли б ви собі уявити в дитинстві, що нині кожен буде мати мобільний телефон?
- Звичайно, що ні.
- Ще питання: чи усвідомлюєте ви, що увесь простір навколо нас заповнений голосами людей, котрих ми чуємо лише з допомогою мобільних телефонів, а без них вони ніби для нас і не існують?
- Ніколи не думав про це.
- А як ви вважаєте, через 5-10 або 20 років можливі якісь такі феноменальні відкриття, які сьогодні сприймаються як неможливі і здаються суцільною науковою фантастикою?
- Я впевнений у цьому.
- Ще одне запитання, останнє: чи видаюся я вам людиною психічно хворою?
- Та ні, - посміхнувся Андрій, - я б уже помітив, все-таки за освітою - психолог. Але до чого ці запитання?
- Зовсім нещодавно я працював у одній надсекретній лабораторії, розташованій у місті Львові. Там здійснюються піонерні дослідження в галузі військово-промислового комплексу. Я був там провідним спеціалістом і винайшов спосіб пересування в просторово-часовому вимірі. Поки що максимально на 10 років і у просторі України. Під час першого експериментального переміщення у майбутнє, на десять років вперед, я потрапив до Києва, і тут, зовсім випадково, познайомився з вашою донькою. Почали ми з нею зустрічатися. Зважаючи на те, що я регулярно зникав, повертаючись на десять років назад до Львова, вона писала мені на адресу орендованої поштової скриньки. Врешті-решт я переконався, що вона і є моєю долею і вирішив назавжди лишитися в майбутньому часі і в іншому просторі. Але залишив енергетичний ресурс на одне повернення назад, у минуле.