- Але ж злишилося обмаль часу для рекогносцирування місцевості, - засумнівався український посередник.
- Ну, скільки можна товкти воду у ступі? Це проблеми мого хазяїна.
- Мій клієнт все-таки хотів би отримати особисто від твого хазяїна підтвердження, що він прийняв замовлення, - знову завів своєї Стів.
- Добре, - згодилася Меггі. - Щодня на вашому Інтернет-виданні «Українська правда», яку заснував відомий і у нас Георгій Гонгадзе, виставляються для дискусії і коментарів актуальні статті. Особистим підтвердженням мого хазяїна буде завтрашній коментар двома реченнями українською мовою: «Так дискусію вести не можна. Потрібні аргументи». Ім’я автора - veres-ere.
- Твій хазяїн володіє українською мовою? - здивовано скинувся Стів.
- Ні, її трохи знаю я, - посміхнулася Меггі. - Минулого року мені довелось двох ваших визволяти з поліції. Гарні хлопці, але 24 серпня, на ваш День незалежності, вони напилися і влаштували бійку з росіянами. Між українцями і росіянами, я так розумію, існують давні рахунки. Це, напевно, так, як у нас між англійцями і шотландцями?
- Дійсно, доволі вдале порівняння, - погодився Стів. - Хочу нагадати, що людина, яку треба прибрати, є однією з найбагатших у Європі. Він мільярдер з величезною армією охоронців.
- Нехай це вас не турбує. Мій хазяїн працює не стільки руками, скільки головою.
- Саме тому наш замовник і звернувся до вас.
- Якісь специфічні побажання у вас є?
- Так. Я хочу тебе.
- Сьогодні я зайнята. Саме твоє замовлення і примушує мене зв’язуватися з моїм хазяїном невідкладно. Якщо є бажання і можливість, давай зустрінемося завтра о сьомій вечора в цьому барі.
- О’кей. Мій замовник скоро отримає від мене підтвердження, а я зможу трохи потринькати в Лондоні його грошенят. Твій хазяїн, видно, не такий щедрий, як мій, - поміряв поглядом Стів скромний одяг Меггі. - Ми з тобою зможемо погуляти по вищому розряду. Тільки вдягни щось пристойніше.
- Ти мене поведеш до найкращого ресторану Лондона? - ніби не повірила своїм вухам Меггі.
- Можеш не сумніватися.
- Ну, тоді до завтра.
- До завтра, кицю.
Дивлячись на миле обличчя дівчини, чуючи її ніжний голосок, він навіть на секунду не міг собі уявити, що має справу з чоловіком. Не просто з чоловіком, а з тим самим кілером, планування і здійснення вбивств для якого є професією, фахом. І в цьому йому не було рівних у світі.
Рамірес одразу відчув небезпеку і зрозумів, що цей чоловік не відчепиться. Тому й погодився зустрітися з українським посередником і відвідати з ним «на коня» один з кращих ресторанів Лондона, а виїзд до України відклав рівно на добу. До того часу мав повністю бути готовим і мати при собі квиток на авіарейс до Франкфурту-на-Майні.
Стів вийшов з бару і, пройшовши вулицею вперед, перебіг на інший бік й сховався в піцерії напроти бару, де він розмовляв з Меггі. Він замовив якусь дрібничку і не відриваючись слідкував за дверима Soldier of fortune. Раптом він згадав, що в усіх детективних романах злочинці вислизають через задні двері, проходять через кухню тощо. Тоді він кинув гроші на стіл і стрімко підвівся. В ту ж мить двері бару розчинилися і звідти спокійно вийшла Меггі. Вона декілька разів озирнулася, ніби остерігаючись «хвоста», і, певно заспокоївшись, повільно пішла вулицею у напрямку площі. Стів трохи зачекав, потім перейшов вулицю і попрямував за нею. Меггі бовваніла попереду, затримуючись на хвильку біля вітрин магазинів і вже, очевидно, не турбуючись про можливе переслідування. Стів і собі подивився у вітрину якогось магазину. А коли підняв голову, Меггі вже десь зникла. Всі його зусилля знайти її були марними. Рамірес давно помітив стеження. Не треба було бути генієм, щоб зрозуміти, з якою метою це робиться. Хосе наскрізь бачив цього українського посередника - авантюриста за сутністю, людину патологічно жадібну, яка безсумнівно знала, яку суму призначено за голову Раміреса і тому вирішила скористатися, як вважав, з надзвичайно сприятливої ситуації, щоб прослідкувати за Меггі. Саме вона повинна була вивести його на кілера.
Стів ще побігав висолопивши язика по вулицях, зазираючи до барів, але Меггі вже давно сиділа в невеличкому приватному готелі біля доволі смердючу притоку Темзи, що несла свої міазматичні води просто під вікнами цієї третьорозрядної нічліжки. Все було вже підготовлене до від’їзду, і Меггі ще трохи із задоволенням порозглядала себе в майже стерте готельне дзеркало. Навіть у ньому і в усьому убозтві обстановки цього помешкання вона виглядала на всі сто. Дівчина зайшла до ванної кімнати, і за кілька хвилин звідти вийшов стрункий молодик. Маючи білета на сьогоднішній авіарейс до Франкфурту-на-Майні, «Меггі» природно не збиралася зустрічатися зі Стівом завтра. Перед тим як вирушати до аеропорту Хітроу, Рамірес вирішив завітати у готель, де зупинився Стів, відвівши українському посереднику для життя лічені години, адже у таких випадках кілер діяв швидко і абсолютно безжально.