- Я зовсім не знаю Києва. А на якому курсі?
- Закінчую другий.
- Мабуть, відмінниця?
- Майже вгадали.
- Живете в гуртожитку?
- Так, в гуртожитку на вулиці Ломоносова.
- А мені туди не можна тимчасово влаштуватися? Поки не знайду підходящої роботи. Мені казали, що знімати квартиру в Києві - надто дорого, а я ж не мільйонер. Поки що, - засміявся Рамірес.
- Це дійсно так, знімати квартиру в Києві дуже дорого, не всім по кишені. Особливо, якщо у вас немає роботи.
- А ви не могли б мені щось підказати чи порекомендувати? Я давно не був в Україні, обстановка тут змінюється дуже стрімко, тому відчуваю себе не зовсім у своїй тарілці…
- Доброго вечора, - до купе зайшла жінка похилого віку. - Де тут місце п’ятнадцять?
- Ось це, нижнє, - показала рукою Орися. - Ми вийдемо до коридору, а ви тут влаштовуйтеся.
- Дякую.
Хосе і студентка вийшли з купе і зупинилися біля вікна, час від часу пропускаючи пасажирів, які проходили повз них до своїх місць у потязі.
- То чи не могли б ви мені щось порадити відносно житла? Де б я міг влаштуватися в Києві, щоб було не дуже дорого? - продовжив розмову Хосе.
- На жаль, гуртожитки в нас всі заповнені. В університетському кампусі, в районі Національного виставкового центру, є декілька будинків з однокімнатними квартирами для аспірантів. Але й вони переповнені. Це я точно знаю, бо там живе одна моя знайома землячка.
- І що, ніяких ідей, куди прилаштувати такого видного чоловічка, як я, немає? - засміявся Рамірес, випнувши груди і відобразивши на обличчі одну зі своїх найчарівніших посмішок, з власної приватної колекції.
Дівчина з веселою цікавістю лукаво подивилася на молодика.
- Ні, нічого немає. Хоча… Стривайте. Як же це я забула! Знаєте, по вулиці Ломоносова є санаторій-профілакторій для студентів, туди дають путівки на місяць. Там є і житло, але більшість там не живуть, продовжують мешкати в гуртожитку або вдома в Києві, а там лише харчуються і лікуються. Я одного разу відпочивала в цьому профілакторії і звернула увагу, що в ньому чимало вільних місць. А в їдальні зустрічаються і сторонні люди, які за віком зовсім не схожі на студентів. А от вам і критися не треба. Назвіться аспірантом, і за віком ви можете цілком підійти до верхньої межі цієї категорії.
- Невже я виглядаю справжнім старим шкарбуном в очах такої гарної панянки?
- Не кокетуйте, пане Романе, - засміялася дівчина. - Ви ж, певно, й самі добре знаєте, як виглядаєте в очах таких панянок, як я. Але я вважаю, що санаторій-профілакторій для вас підійде якнайкраще. Отримаєте за мінімальну плату цілком пристойне для тимчасового проживання житло та ще й дієтичне харчування, різні там лікувальні процедури... Думаю, ви ж відклали в Іспанії, про чорний день, якісь грошенята і могли б на цій основі домовитися з головним лікарем. Це доволі симпатична молода жінка. До речі, не одружена
- Ви що, виступаєте у ролі свахи?
- А чом би й ні? Вона має власну квартиру в Києві, і ваші проблеми були б автоматично вирішені.
- А я, старий дурень, вже налаштувався на вічну дружбу з вами.
- У мене є хлопець, теж студент. Ми збираємося за кілька років одружитися. А ви ж років на двадцять від мене старший, хоча, очевидно, ніхто вам ваших років не дає. Але ж я все-таки - біолог і, як ви самі зазначили, відмінниця. Мене не обдуриш. Однак допомогти землякові завжди рада. Якщо ви домовитеся з головним лікарем, а я навіть впевнена в цьому, отримаєте житло, чотириразове харчування і лікування. А між тим шукатимете собі постійне житло. Або окрутите цю симпатичну лікарку і пристанете в прийми, - посміхнулася Орися.
- Дякую, це для мене дуже конструктивна ідея, - зрадів Рамірес. - Так би мовити, і житло, і харчування. Два в одному.
- Три в одному, - поправила його Орися. - Ще ж і лікування.
- Це, мабуть, не згодиться: я і теоретично, і практично здоровий. А от харчування не завадить. Щоправда, мабуть, обідати не випадатиме. Цей профілакторій десь на околиці Києва розташований?
- Так, доволі далеко від центру.
- Але вранці і ввечері поснідати і повечеряти - те що лікар, як кажуть, прописав. Як там годують?
- Нічого такого вишуканого, до чого ви, мабуть, звикли в Іспанії, немає, але цілком пристойна їжа, як для студентів. З голоду не вмрете.
- Ви мене врятували, - посміхнувся Хосе. - Хотів би віддячити вам чимось. Чи не міг би я запросити вас до ресторану в найближчу суботу? Ви ж в цей день не навчаєтеся? Якщо ваш кавалер ревнивий, давайте запросимо і його.