- В машині є Бенгалуров? - знову звернувся він до водія. - Він і охоронники сплять?
- Я все зробив так, як вимагалося, тільки не зміг приспати себе, - запевнив водій.
- Поясни, як вдалося зробити, що вони сплять, а ти ні? В одній же машині сиділи.
- Між сидінням водія і задніми місцями зроблено перегородку, яку можуть піднімати і опускати як пасажири, так і я. Я легенько опустив перегородку і кинув туди балончика. Потім швидко її підняв. Після цього спинив машину і вискочив на дорогу.
- Кинь пістолет до парапету набережної і відкрий з мого боку задні дверцята автомобіля, - скомандував Рамірес.
Водій на якусь мить завагався, але потім виконав вимогу кілера. Пістолет покотився до парапету і далі сходами. Хосе не ловив його, і той булькнув у воду. Потім водій приречено підійшов до правих задніх дверей і відчинив їх. Звідти випав дебелий охоронник. Рамірес піднявся ще на одну сходинку і присвітив потужним ліхтарем у машину. Другий охоронець притулився до лівих задніх дверей. Він теж спав. Спав і Бенгалуров, закинувши голову назад.
«Не схоже на пастку, - вирішив Рамірес, піднімаючись по сходах і на набережну. - Навряд Бенгалурову спало б на думку розігрувати увесь цей спектакль, зображаючи з себе «сплячу красуню». Це не його рівень, то вже точно. Ніхто ніколи б не примусив таку людину виглядати сміхотворно».
- Стояти на місці! - заволав кілер, коли водій рушив у його бік.
Він натягнув на голову шолом і пішов до відчинених дверцят автомобіля, тримаючи в руках автомат. Це подіяло на водія, як відро холодної води. Він закляк на місці.
- Мені знадобиться твоя допомога, - буденним голосом звернувся він до водія. - Треба витягнути твого хазяїна з машини і перенести по сходах набережної до мого човна.
- Я нічого робити не буду, поки не довідаюся, де моя донька! - зірвався на фальцет водій.
«Треба його заспокоїти, а то чолов’яга наробить дурниць», - вирішив Хосе.
- Твоя донька в абсолютно безпечному місці, і після того як ти мені допоможеш перенести Бенгалурова на човен, я тобі його повідомлю.
- А що буде з моїм хазяїном? - запитав водій. - Ви у листі написали: «Смерть буржуям!»
- Нехай це тебе не обходить. Думай про свою доньку, а не про це лайно. Він же рідкісне лайно, хіба не так?
- Можна й так сказати, - погодився водій. - Але хто мені гарантуватиме, що з моєю донечкою все в порядку?
- Які гарантії тобі ще потрібні і від кого? Ти ж не повіриш моєму слову чи словам моїх соратників? Якщо так, то ти - рідкісний бовдур.
- Ти правий.
- Гарантією безпеки твоєї Юлечки буде виконання моїх вимог. До речі, коли будеш її забирати, прихопи її улюблену лялю, яку я їй подарував. І влаштовуйте ви для своєї манюсінької хоч би якесь вряди-годи свято. Я зрозумів з її слів, що ви з дружиною - страшенні зануди. А вона ж вас так любить! Особливо тебе, шановний.
Цього вже водій не в силах був витримати - він розридався, як дитина. А коли заспокоївся, сам пішов до автомобіля, відсунув заснулого охоронника вбік і почав витягати з машини олігарха. Йому на допомогу поспішив Рамірес. Вдвох вони спустили обм’яклого Бенгалурова до човна. Потім піднялися по сходах на набережну і, витягши другого охоронника, поклали обох рядком на тротуарі.
- А тепер сідай до машини і їдь до дачного кооперативу «Калинівський-2», - скомандував кілер. - Тобі ж відомо, де це? Поряд з садибою твого хазяїна. Ворота я залишив відчиненими. Проїдеш вулицею «Центральною-2» в бік залізничної колії, там є примітні жовті таблички. Не доїжджаючи до кінця вулиці, звернеш на вулицю «Залізничну». Побачиш триповерхову дачу під номером 23. Двері відчинені. Зайдеш на перший поверх, в хол і побачиш сходи до підвалу. Відчиниш його ось цим ключем. Думаю, Юля вже давно спить.
- А дружині можна зателефонувати? Вона вже кілька ночей не спить.
- Телефонуй, але до ранку, я дуже прошу тебе, не звертайся до міліції.
Водій зателефонував дружині і, стрибнувши до машини, розвернув її і швидко погнав по шосе. Рамірес же повільно спустився до води, озирнувся на Печерські пагорби, потім подивися на заквітчаний вогнями далекий лівий берег Дніпра. Можливо, він востаннє в житті відвідував цей справді райський куточок планети. Але треба було братися до кінцевого етапу виконання замовлення - найнеприємнішого, позбавленого притаманому Раміресові інтелектуального забарвлення. Він спустився в човен і почав гребти просто перпендикулярно до берега. Через декілька сотень метрів, ближче до лівого берегу, мав наштовхнутися на острівець, утворений намивом річкового піску. Бенгалуров, як лантух, валявся на дні човна. Не встиг кілер упріти від роботи веслами, як раптом попереду помітив силует якоїсь яхти. Вона нерухомо стояла на якорі у майже суцільній темряві, і на палубі не спостерігалось жодного руху. Лише кілька вогників, здається від сигарет, вказували на присутність когось живого. Рамірес вирішив обплисти її правим бортом і через таку зміну напрямку проскочив потрібний йому острівець.