«Хай йому чорт! - вилаявся він про себе. - І де взялася ця яхта на мою голову?»
Довелось вигрібати лівим веслом, намагаючись підійти до острова з його бокової частини. Біля острова бовваніла іще одна яхта, трохи менша, а неподалік він побачив ще й третю. На останній веселилася ціла компанія. Над річкою линули сміх і гучні вигуки. Хтось шубовснув у воду і заіржав немов жеребець.
«Треба поспішати, - вирішив Хосе, причалюючи до низького піщаного берега острова. - Схоже, за годину тут буде цих яхт неміряно. Мабуть, «золота молодь» вирішила зустрічати національне свято на воді».
Він з помітним зусиллям витягнув човна на берег і приступив до виконання останнього етапу завдання, заради якого і прибув до України. Спочатку сплів з придбаних шнурків удавку і задушив Бенгалурова. Потім пробив ножем хрящову перетинку його носа і вставив туди вже розплетений шнурок. Наступним етапом стало вставляння правої руки олігарха в пластикову конструкцію, яка в медицині слугує для фіксації переломів. З її допомогою рука олігарха мала стирчати з води у відомому всьому світові «вітанні Раміреса». Далі кілер зсунув тіло у Дніпро і навахою відтяв голову від тулуба. Нарешті, прив’язав шнурок, який проходив через ніс Бенгалурова, до його піднятої руки і штовхнув тіло подалі від берега. Воно плавно загойдалося на невеличких хвилях.
Рамірес ще трохи походив низьким піщаним острівцем, милуючись святковою ілюмінацією правого й лівого берегів Дніпра. Справу було зроблено. Він мав отримати гонорар, найбільший за всю попередню діяльність кілера.
«Чортова інфляція, - подумав він. - Десять років тому за вбивство Президента України він отримав менший гонорар, але тоді то були гроші, а тепер… Куди котиться цей світ?..»
Рамірес знову сів на весла, вигрібаючи проти течії назад. Плисти до лівого берега, де все було вкрите верболозами, в нього не було ніякого бажання. Хоча він був повністю впевнений, що до ранку водій до міліції не звернеться, але до гранітної набережної пристав вже в іншому місці, значно далі, в бік Подолу.
Кілер випустив повітря з човна, затопив його «залишки» разом з мотором і, перейшовши на інший бік порожнього в цей час шосе, загорнув у спеціальну упаковку і закопав автомат «Узі». Потім зупинив таксі і поїхав до залізничного вокзалу. За день він мав бути у Львові, а ще за добу - у Франкфурті-на-Майні. Але туди ще треба було доїхати, і тому Рамірес, котрий ніколи нічого не пускав на самоплив, вранці найняв на вокзалі дещо схожого на себе за віком і зовнішністю бомжа, купив йому пристойний одяг, куди сховав товсту пачку доларів і трохи гривень. Бомж мав їхати в тому ж потязі, що і Рамірес, і слугувати відволікаючою підсадною качкою для правоохоронних органів. Довідавшись, що бомж є затятим курцем, кілер подарував йому цілу пачку особливих цигарок. Кожна сигарета містила речовину, яка дуже швидко викликала в людини важкий інсульт.
Сидячи вранці в потязі і слухаючи по радіо репортаж про святковий парад з Майдану Незалежності, бомж раптом відчув у голові спалах.
«Інсульт», - єдине, що встиг подумати він, після чого нічого ні думати, ні відчувати вже не міг.
Стривожені пасажири пробували за допомогою води і помахування газетою біля обличчя привести чоловіка до тями, але нічого з того не вийшло. Коли стало зрозуміло, що пасажир помер, провідниця вагону переселила пасажирів до інших купе, а бомжа накрили якимось брудним рядном і залишили так до найближчої станції, повідомивши місцеву санітарну частину залізниці. Цією станцією виявилася Вапнярка у Вінницькій області. Коли потяг зупинився, до вагону зайшло двоє санітарів з ношами і винесли тіло на перон. Пасажири з цікавістю і острахом роздвлялися ноші, вкриті брудною тканиною.
Під’їхала машина, і санітари затягли ноші до кузова. Машина рушила, і цікаві пасажири розбрелися хто куди. Потяг стояв на цій вузловій станції доволі довго, і тому вони залюбки пішли торгуватися з продавцями на імпровізованому базарі, в який перетворився перон вокзалу. Про померлого пасажира всі забули.