- Хочу визволити з неволі жука. Він залетів до кімнати, а виходу звідси сам не може знайти.
Коли вони спустилися сходами вниз, Орест підійшов до куща у дворі й посадив на нього жука.
Леся якось прискіпливо мовчки подивилася на Хому. Вони вийшли з двору і рушили вгору вулицею Кіквідзе до скверу. Там знайшли вільну лавочку і заходились обговорювати виниклі в Ореста проблеми.
- А хто батьки Мар’яни і де вони працюють? - запитала Леся. - Я думаю, це дуже важливий аспект розслідування.
- Мати не працює, а батько колись служив у міліції.
- У міліції? Схоже, я помилилася у своїх твердженнях.
- Чому це?
- В такому разі ні міліція, ні злочинний світ до викрадення вашої нареченої жодного відношення не мають.
- Не обов’язково, - заперечив Орест. - Я ж не знаю, можливо, її батько був якимось непідкупним борцем з корупцією в міліцейських лавах. Або дуже комусь насолив із злочинного світу. Все може бути.
- Ви щось не добалакуєте, щось приховуєте від мене, - зазирнула дівчина в очі Оресту. - Так наше розслідування неминуче зайде в глухий кут. Довіртеся мені. Я не зраджу.
- Та не зради я боюся, - спохмурнів Орест. - Щоб розкрити сутність проблеми, мені б довелось розповідати тобі фантастичні речі, і ти б вирішила, що я або несповна розуму, або вішаю тобі локшину на вуха. В будь-якому випадку ти не повіриш мені. А мені зараз так необхідно, щоб у світі знайшлась хоча б одна людина, яка б щиро вірила мені.
- Ви думаєте, я не здатна? Вважаю, що можу відрізнити, коли людина каже правду, а коли бреше.
- Я просто бажав скористатися твоєю допомогою, бо відчуваю, що Мар’яна десь живе на цьому світі. А от знайти її, думаю, буде дуже важко. Вона може жити в Києві, або в іншому місті чи селі України, а то й за кордоном.
- Як це може бути? Вона що, сама втекла від вас? Ви посварилися?
- Ні, ми не сварилися. Але я не знаю, як це все пояснити вісімнадцятирічній дівчині-студентці, яка через свою доброту вирішила допомагати практично зовсім незнайомій людині.
- Дуже просто. Потрібно казати тільки правду і все буде добре.
Орест підняв руку вгору долонею до дівчини і урочисто сказав: - Клянуся казати тільки правду, одну правду і нехай допоможе мені Бог.
- Я серйозно, - не бажала сприймати його жарту Леся.
- Нічого не поробиш, доведеться тобі розповідати все. В мене просто іншого виходу немає.
І Орест розповів дівчині все. Та дуже уважно слухала його, намагаючись вловити в розповіді хоча б одну фальшиву ноту. На щире здивування Ореста, Леся сприйняла все дуже спокійно і якось виважено.
- Я не думала, що таке можливе, - зітхнула вона. – Але якщо дійсно подивитися на декілька десятків років назад, то людям, які жили тоді, нинішні технічні досягнення видалися б суцільною фантастикою. Можливо, через декілька років те, про що ти розповів, стане буденним і банальним. Але знову полетіли шкереберть всі мої намагання стати другою місіс Марпл.
- Тобі подобаються детективні романи?
- Іноді читаю. Абсолютно безсистемно. Що я по-справжньому люблю, так це таку собі реалістичну фантастику у стилі Рея Бредбері.
- Думаєш, і в мене фантастика?
- Це не натяк. Я просто відповіла на твоє запитання.
- Чудово, ти вже назвала мене на ти. Це великий прогрес у наших стосунках.
- А що вже є якісь стосунки?
- Чом би й ні? От ми зараз з тобою розмовляємо, ти влаштувала мене жити до своєї тітки, взялася допомагати - це хіба не стосунки? Якщо ти вважаєш, як деякі, що між чоловіком і жінкою дружба неможлива, а її обов’язково має замістити кохання, то тоді стосунків у нас дійсно ще немає.
- Ти правий. Бачиш, я щойно викрила свою гнилу сутність.
- Не говори так. Аби всі були такі, як ти, світ був би кращим.
Дівчина знову зашарілася і відвела погляд.
- Я навіть і уявити собі не можу, що треба робити в такому випадку і де може бути твоя кохана.
- Та будь-де. На жаль, це правда. Думаю, мені потрібно шукати її батька десь у системі МВС України, а ти, будь ласка, пошукай її у твоєму інституті. Вона вчилася там. Виходить, ви з нею, можливо, були навіть однокурсницями.
- А яке в неї прізвище?
- Орос, Мар’яна Андріївна Орос.
- Ні, такої в нас немає. Якби вона була студенткою нашого інституту, я б обов’язково знала. У нас не так вже й багато студентів. Та й люди мистецтва більш розкуті у спілкуванні. Всі один одного знають.
- А якщо вона на заочному відділенні вчилася? Їй дуже подобався ландшафтний дизайн. Не думаю, що біфуркація плину часу спроможна зруйнувати генетичні схильності людини. Її ж мало б тягти до цієї справи, ніби магнітом.