Наступний день в Ореста видався дуже напруженим. З самого ранку він зустрівся з керівником регіональної філії фірми «Еріксон» паном Свенсоном.
Свенсон повідомив Хомі, що і друга його пропозиція керівництвом затверджена як базова ідея розвитку компанії у найближчі десять років. Розмова велася англійською мовою.
- Пане Хома, ми дуже зацікавлені у вашій роботі в науково-дослідному секторі нашої фірми в Стокгольмі, - продовжив Свенсон. - Наша компанія цілком усвідомлює ту можливу ситуацію, що вашими ідеями цікавляться також і наші конкуренти. В контракті не обумовлене поширення ваших ідей, котрих, як ми підозрюємо, у вас багато, за межі кола нашого з вами спілкування. Ми, європейці, дуже прискіпливо ставимось до будь-якої приватної власності, в тому числі й інтелектуальної. Керівництво компанії згодилось подвоїти ваш гонорар, якщо ви виявите добру волю і очолите науково-дослідний сектор у Стокгольмі. Зверніть увагу, ми пропонуємо на цей раз не Мальме, а саме столицю. У цій папці міститься текст проекту вашого контракту. Не буду приховувати, що там доволі жорсткі умови стосовно ваших можливих контактів з нашими конкурентами. Поставтесь до цього з максимально можливим розумінням. Це бізнес, і більше нічого. Коли ви будете готові дати відповідь?
- В мене є сумніви щодо власних якостей організатора, - відверто пояснив свою позицію Орест. - Ефективне управління залежить не стільки від законів, скільки від особистих якостей керівника. Механізм управління завжди підпорядковується волі тих, хто керує цим механізмом. Таким чином, найважливіший елемент управління - це метод добору лідерів. Чи зможу я стати таким лідером у Стокгольмі? Я в цьому не впевнений.
- А от керівництво нашої компанії абсолютно в цьому впевнено, - безапеляційно заявив Свенсон. - Ми вам призначимо дуже тямущого й кваліфікованого заступника, а ви пропонуйте нам такі ж ідеї, котрі ми вже отримали від вас впродовж лише цих декількох днів. І все буде добре.
- Пане Свенсоне, я ціную нашу співпрацю і ваше особисте щире ставлення до мене як до фахівця і людини. Тому буду так само відвертим. В принципі, я не проти прийняти ваші дуже привабливі пропозиції. Однак у мене нині виникли непередбачувані обставини в особистому житті. Я волів би поїхати на роботу до Швеції не сам, а з дружиною. І от у цьому сенсі в мене виникли проблеми.
- У такого гарного чоловіка? Я просто не вірю, - посміхнувся Свенсон. - Напевно, за висловом наших сусідів, німців, вибір приносить людині муку.
- Розумні слова. Але мені треба не менше місяця, щоб розібратися з цією проблемою. Якщо вас влаштовує такий термін, я готовий пристати на ваші пропозиції.
- Я переговорю з керівництвом, - запевнив явно задоволений Свенсон. – І, думаю, вони погодяться. Від мене потрібна якась допомога?
- Так, мені потрібний аванс.
- Скільки і в якій валюті?
- Мене влаштують п’ять тисяч євро.
- Сьогодні ж ви їх отримаєте. Дякую за те, що ви у нас працюєте.
- І вам дякую за розуміння. До побачення.
- До зустрічі.
Ювілейний вечір поета Іванчука розпочинався в Національній опері о 19 годині, і в Ореста не вистачало часу з’їздити додому. Єдине, що він встиг зробити, так це заскочити по дорозі до обмінного пункту і обміняти декілька сотень євро на гривні. Леся вже чекала біля входу, якось перелякано озираючись довкола.
- Ти знаєш, кого я бачила? - зашепотіла вона до Ореста. - Просто повз мене пройшов патріарх. Такий гарний, з білою бородою, а потім йшли і йшли люди, котрих можна побачити лише у телевізорі. Якісь генерали й адмірали з орденами. Бачила Якимчука, відомого телеведучого. На вході встановили «рамки», кажуть, що завітає Президент і Прем’єр-міністр. Так цікаво!
Орест витягнув квитки і прочитав вголос: «Балкон другого ярусу, ряд перший, місця 20 і 21». - Це майже навпроти сцени. Непоганий вид. Ти сядеш на 20 місце, а я - на 21. Заперечення є?
- Заперечень немає.
Вони підійшли до одягнених у костюми хлопців, які перевірили квитки, надірвавши праву їх частину з написом «Контроль». У їхніх вухах Хома помітив вставлені мікрофони. Наступним етапом було проходження «рамки». Орест витягнув ключі, мобільний телефон, поклав все це на столик і рушив крізь рамку. Ввічливий працівник спецслужб подякував за розуміння. В цей час інший молодик длубався в сумочці Лесі. Не знайшовши там жодного криміналу, він пропустив дівчину всередину театру. Вона прискорила крок і миттю опинилася біля Ореста, трохи збентежена, трохи розсерджена, а в цілому горда собою.