- Розслабся і отримуй задоволення від вечері, - звернувся він до дівчини. - Ось тобі меню і зроби, будь ласка, замовлення.
Леся трохи злякано відсунула меню, навіть не розгорнувши його.
- Я повністю довіряю твоєму смаку, прошу, зроби це сам.
Орест жестом підкликав до столика «смокінгового» чоловічка, і, радячись з ним щодо страв і напоїв, досить швидко зробив замовлення.
- Знаєш, на що я звернула увагу? - сказала Леся, коли «смокінговий» чоловік зник з поля зору.
- Навіть не здогадуюся.
- За весь час, що ми були в театрі, ти жодного разу навіть не згадав про Мар’яну. Мені так соромно за тебе. Та й за себе теж. Так не можна. Так неправильно.
- Це чому ж? Якщо я не згадував Мар’яну, це аж ніяк не означає, що я про неї не думав. Просто не хочу зайвий раз «грузити» тебе своїми проблемами. От і все. Можеш ти хоча б на хвилинку не думати про мої проблеми?
- Я так не можу. Розумію, що тобі з твоєю роботою немає коли займатися пошуком коханої, але ж я маю декілька вільних днів. От і хочу доповісти тобі, що вже встигла за цей короткий час. Думаю, що немало. По-перше, пройшлася Інтернетом. Оросів там не так вже й багато. Але й не мало. Фактично, виявила два ареали поширення цього прізвища в Україні - Закарпаття і Полтавщина. Зустрічаються вони і в Києві, і в Одесі, Вінниці й Дніпропетровську. В Інтернеті є навіть телефонні довідники сіл. Але роботи - непочатий край.
- Думаю, треба починати з київських Оросів.
- Я так і зробила. Але вважаю, що всі вони походять або з Закарпаття, або з Полтавщини.
- Це ти правильно підмітила. Батько Мар’яни родом з Закарпаття. До речі, твоя Хмельницька область, саме в тій її частині, звідки ти родом, віками заселялася вихідцями з Гуцульщини, Бойківщини і навіть Лемківщини. Тому і полтавські Ороси - теж переселенці з Закарпаття. Тільки потрапили вони туди дуже давно, сотні років назад, пройшовши через козакування на Запорізькій Січі. На жаль, в наших школах не розповідають, що нинішнє населення Полтавщини, Чернігівщини, Сумщини, Харківщини є останньою в часі хвилею переселенців з Закарпаття, Карпат і Галичини.
- А ти звідки про це знаєш?
- Читав.
- У тебе хіба є час читати про такі речі? Я уявляла тебе таким ученим-фізиком, якого крім своєї науки більше нічого не цікавить.
- Часу немає, але я все одно читаю. Спеціально. Треба ж будити фантазію, а це можна зробити лише за межами власного професійного кола.
Вони замовкли, бо саме в цей час офіціант приніс величезні тарілки, у яких лежали вигадливо оздоблені чималі омари.
- Поясніть нам, як їх треба їсти, так би мовити, за всіма гастрономічними канонами, - звернувся Орест до офіціанта.
Той заходився детально пояснювати. Коли він закінчив, Орест подякував і попросив офіціанта купити для дівчини найкращі троянди, сунувши йому до рук гроші.
- Не треба, будь ласка, - зашарівшись, попросила Леся. - Це вже занадто. Складається враження, що ти за мною упадаєш.
- А що ти мені накажеш робити? Не звертати на тебе уваги зовсім? Ніби тебе немає? Ти он скільки всього зробила для мене, і я не повинен хоча б чимось тобі віддячити? Тим більше, що це для мене нічого не варте.
- Ну добре, буду доповідати далі щодо виконаної роботи. Окремі університети розмістили в Інтернеті списки своїх студентів. Я навіть знайшла в Національному університеті харчових технологій студентку 5 курсу Марину Орос. Але за віком вона точно не підходить. Але треба перевірити. Вони могли щось сплутати і неправильно надрукувати як ім’я, так і курс.
- Не схоже це на Мар’яну. Схильності до харчових технологій у неї явно не було - похитав головою Орест. - Хоч вона і добре готувала, але лише тому, що хотіла мені догодити.
- А я не дуже вправна в кулінарії, - зауважила Леся. - Але теж навчуся і буду добре готувати, - сказала вона і знову знітилася і почервоніла. На очах у дівчини з’явилися сльози. Але вона миттєво опанувала собе.
- Ще доповідаю, - продовжила дівчина. - Я склала план дослідження по лінії МВС. Не знаю, наскільки він правильний і ефективний. Зараз не маю його з собою. От поки що все. Завтра розширю фронт пошуків і після 1 вересня продовжу, лише не так інтенсивно.
- За місяць я мушу їхати на роботу до Швеції. Сьогодні пристав на чергову пропозицію керівництва компанії. Виявилося, через те, что я раніше відмовився, тепер мій гонорар зросте вдвічі. Вони чомусь вирішили, що мене сватають їхні конкуренти. Я думаю, що, виїхавши до Швеції і отримуючи там великі гроші, зможу найняти тут якогось приватного детектива, а може й цілу фірму, щоб вони знайшли мені Мар’яну. Звичайно, якщо вона мешкає в Україні. Врешті-решт, вона могла виїхати до будь-якої країни світу, може бути одруженою і навіть мати дітей. Що тоді робити, я навіть собі не уявляю.