Після цього пішла доволі стандартна розважальна програма. Компанія не поскупилася запросила декількох зірок вітчизняної естради. Офіціанти розносили напої і канапки з м’ясом, сиром та ікрою. Дехто, кого не влаштовували коктейлі і закортіло чогось суттєвішого, посунув до бару. Коли почало сутеніти, лавочки відсунули з середини палуби вбік, під поручні, і почалися танці. Включили святкову ілюмінацію. Немало присутніх вже були добряче підігріті алкоголем і веселилися, як могли. Цілком пристойний оркестр грав, виконуючи численні замовлення. Танці час від часу переривалися різноманітними розіграшами доволі цінних призів.
Після чергового танцю Хома з Лесею всілись на лавочці. До них підійшов головний менеджер компанії й почав розповідати різні веселі історії. І раптом Орестові перехопило подих. Серед гурту молоді, яка танцювала якийсь сучасний танець, він помітив Мар’яну. Не вірячи своїм очам, Хома затинаючись мовив:
- О-о-ось і вона.
- Хто? - не зрозуміла Леся.
- Та Мар’яна ж! - Орест уже стрімко підхопився на ноги й швидко пішов у напрямку до дівчини.
В цей час музика закінчилася, і Орест помітив, що й Мар’яна раптом вирушила в його бік і зупинилася поряд. Вона показувала всім своїм виглядом, що змерзла. Орест скинув з себе піджака і одягнув його на плечі дівчини. Вона зміряла молодого чоловіка насмішкуватим поглядом, ніби оцінювала одяг у крамниці.
- Доброго вечора, Мар’яно, - привітався Орест раптом охриплим голосом, який, здається, йшов із самих глибин його душі.
- Ми знайомі? - здивувалася дівчина. - У мене ж з пам’яттю все в порядку. Такого мена я б не забула. Ніколи.
- Так уже й ніколи?
- Я серйозно, - посміхнулася дівчина. - Правда ж непогано вийшло з цим «ніколи»? Так звідки ви довідалися, як мене звати? Ану признавайтеся, а то зараз задушу.
Мар’яна взяла молодого чоловіка за кінець його елегантної дорогої краватки.
- Все дуже просто. Почув, як вас хтось так називав.
- Не обманюйте бідну наївну дівчинку, - капризно сказала вона. - Тут мене ніхто не знає. Мене привів сюди пан Свенсон, щоб я трохи розважилася. А ви, значить, шпигуєте за мною?
- Звичайно, що шпигую. Хіба можна інакше? Наприклад, мені відомо, що сьогодні в машині, яка вас сюди доставила, ви розмовляли з нашим шефом французькою мовою. З якого б це дива? Ваша вимова вказує на те, що ви українка. Закінчили гуманітарний ліцей при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
- Ви точно шпигун або якийсь спецагент, типу Джеймса Бонда, - засміялася Мар’яна. - Так, так, тепер я зрозуміла, кого ви мені нагадуєте. Ви просто якийсь покруч з усіх цих британських акторів, які грали того кіногероя.
- Вельми вам вдячний за таке образне порівняння. Фантазії, бачу, у вас хоч відбавляй.
- І як звати нашого Джеймса Бонда? - запитала дівчина.
- Орест.
- Так я й думала. До рідкісної зовнішності треба додати ще й рідкісне ім’я.
- Не таке вже воно й рідкісне.
- Ну, добре, - згодилася дівчина, - але рідкісну зовнішність все ж варто залишити. До речі, стережіться розповідати мені якісь свої таємниці. Мій батько донедавна представляв Україну в Міжнародній організації кримінальної поліції, більше відомої як Інтерпол. Її штаб-квартира знаходиться в Парижі. Генерал Андрій Орос, може чули?
- Ні, не чув.
- Ну, скажіть, тільки відверто, ви дійсно шпигували за мною?
- Що ви, як так можна? Я просто спостерігав за вами. Суто як чоловіки спостерігають за гарними жінками. Хіба вам не відомо, що бідним чоловікам важко відірвати від вас погляду? І я - не виняток.
- А ви вмієте лестити жінкам. Ви з фірми «Еріксон» чи запрошені якоюсь щасливою співробітницею, збоку, так би мовити?