- Тепер я розумію, чому французькі, американські, грецькі та інші чоловіки відкрили справжнє полювання на українських жінок з метою одруження. Їхні жінки надто розкуті і не прихильні до сімейного життя. Ось і ви така.
- І звідки ви це знаєте?
- Ну, ви тут вже багато чого наговорили…
- Слова, слова… А яку роботу вам пропонують у Стокгольмі?
- Керівник науково-дослідного сектору компанії «Еріксон».
- Ого! То ви видатна людина. І такий молодий. Бідні шведки! Вони просто збожеволіють від жаги: чорнявий, смаглявий чоловік з яскраво блакитними очима. Повний фурор.
- А ви у Швеції були?
- Лише один раз, але цього виявилося цілком достатньо, щоб зрозуміти - це не моя країна.
- А яка ваша?
- Франція, Баварія, Бельгія, Південна Британія, середня частина України. Люди, клімат... Іспанці, португальці, італійці, греки - аж занадто експансивні, а скандинави, ніби заморожені, такі зануди.
- Але ж ви вже майже погодилися їхати зі мною до Стокгольма. - саркастично ввернув Хома
- От ви ж самі й розкрили цю нібито незбагненну таємницю, яка криється лише в двох, але яких чудових словах - «зі мною». З вами, чоловіче добрий, я готова їхати хоч до Антарктиди.
- Мені розповідали старі люди, що неодружені випускники військових училищ України, котрих посилали служити десь на китайський кордон або ще куди подалі, просто заїжджали, скажімо, до рідного села і йшли на танці до місцевого клубу. Танцювали там з дівчатами, а потім пропонували їм виходити за них заміж. Багато хто погоджувався. Іноді такі родини були доволі щасливі, хоча люди до того фактично один одного не знали.
- От бачите, я просто відчуваю, що ви саме та людина, яка мені потрібна. Якби я не втрутилася, вас би дуже швидко окрутила та ваша Леся. Тим більше, що невдовзі ви станете доволі заможним чоловіком. Я впевнена, в контракті «Еріксона» ви не забули внести пункт про відсотки своїх акцій. Або щось таке в цьому сенсі. Я не помилилася? Бо інакше ви мене дуже б розчарували.
- Ви дійсно не помилися, - засміявся Орест. Його все більше веселила ця, по суті, чужа йому жінка.
- А ви ще запитуєте, чому це я до вас причепилася.
- А паспорт у вас уже є?
- Не треба наді мною насміхатися. Ми з вами не в Америці. Я вже повнолітня за українським законодавством і можу навіть обирати президента цієї держави. То ж можемо одружитися хоч завтра. А мій впливовий тато все влаштує.
- Розкажіть мені більше про нього.
- Колись він врятував Президента України і вбив Раміреса - гіперкілера всіх часів і народів. Батька дуже поважають в Інтерполі. Там він справжня ікона. У штаб-квартирі цієї організації в Парижі є навіть спеціальна дошка, де його ім’я і прізвище вибите золотими літерами.
Музика замовкла, і Мар’яна потягла Ореста до бару. По дорозі він на всі боки крутив головою, шукаючи Лесю.
- Мені віскі з содовою, - звернулася вона до бармена. - А вам що? Сподіваюся не теплого молока?
- І мені, будь ласка, те ж саме.
- Вип’ємо на брудершафт, - запропонувала дівчина, - поцілуємося і перейдемо на «ти». Я чула, що для керівників фірми на цьому теплоході виділені окремі каюти люкс. Це дійсно так?
- Тебе правильно поінформували.
- Тоді давай усамітнимося в твоїй каюті. Леся нічого не помітить. Не треба засмучувати цю дитину. Ти ж з нею ще не спав?
Орест пильніше придивився до Мар’яни і зрозумів, що вона вже добряче напідпитку.
- Не будеш же ти купувати кота в мішку, - захихотіла вона. - Треба провести, так би мовити, апробацію. Не пожалкуєш. Я таке вмію, що тобі і не снилося.
Вона звелася навшпиньки і поцілувала чоловіка у губи.
- Іншим разом, дорогенька. Мені треба йти. Не коректно надовго залишати даму одною, якщо ти привів її сюди.
- Куди ти? - закричала Мар’яна, - залиш хоч би номер телефону.
- Мене чекають, - викрикнув він і майже бігом попрямував до танцювальної зали. Засмучена Леся якось приречено стояла тихенько в куточку. Біля неї вже кинув якір головний менеджер. В нього, видно, не клеїлося, бо і він виглядав невесело.
- Дозвольте вас запросити, - звернувся Хома до дівчини і, не чекаючи відповіді, потягнув її до центру зали, де тупцяло декілька пар.
- У тебе все обличчя в помаді, давай витру, - Леся витягла носову хусточку і почала витирати з Орестового обличчя яскраво червону помаду. При цьому вона зазирала у вічі Хомі. - Ви цілувалися?
- Вона мене поцілувала, не я її. Це доволі суттєва різниця.