— Государю, я так думаю: коли буде шість тягол або ж вісім, тоді ось що статися може: родини в китайців великі, почнуть вони ділитися й дробитися, і будуть прописуватись по двоє та по троє, щоб податі зменшити. А потім усе одно заставлятися рушать, але вже не як шабашники, а як безсімейні захребетники. Тоді за законом вони можуть тягло здавати навпіл нашим. А наші візьмуть два тягла, а на третьому відбудуються, та й продадуть назад китайцям. І вийде, що ті вже зі скарбом на тягло сядуть. Тоді такий китаєць ожениться на нашій — і взагалі ніякої податі китайської!
Громадянин Росії!
Галас, шум. Молодець Потика! Глибоко дивиться. Недарма він до опричнини на митниці далекосхідній служив. Батя від задоволення аж кулаком по столу грюкнув.
Мовчить Государ. Дивиться на нас зі стелі уважним сіро-блакитним поглядом своїм. Заспокоюємось ми. Знову тиша западає в залі. Мовить Государ:
— Ну що ж, я вислухав думки ваші. Дякую вам. Радий, що опричнина моя, як і раніше, на розум гостра. Рішення з приводу закону про тягла я ухвалю завтра. А сьогодні я ухвалюю інше рішення: почистити тамтешні повітові управи.
Рев захвату. Слава Богу! Дочекалися злодюги західносибірські!
Зриваємося з місць, ножі з піхов вихоплюємо, піднімаємо:
— Гойда! Чистка!
— Гойда! Чистка!
— Гойда! Чистка!
З розмаху встромляємо ножі в столи, плескаємо в долоні так, що аж люстри тремтять:
— Гойда! Мети, мітла!
— Гойда! Мети дотла!
— Гойда! Мети начисто!
Гримить розкотисто голос Баті:
— Вимітай! Вимітай!
Підхоплюємо:
— Вимі-тай! Вимі-тай!
Плескаємо, доки руки не заболять.
Зникає обличчя Государеве.
Піднімає Батя келих:
— Заздоров’я Государя! Гойда!
— Гойда-гойда!
П’ємо, сідаємо.
— Слава Богу, буде нашим робота! — крекче Шелет.
— Давно пора! — вкладаю я ніж у піхви.
— Тамтешні управи черв’яками кишать! — обурено трясе золотим чубом Правда.
Гул трапезну сповняє.
За Батиним столом розмова спалахує. Сплескує пухкими руками товстий голова Товариства Прав Людини:
— Отці мої! До якого часу Росії нашій великій гнутися-прогинатися перед Китаєм?! Як у смутні часи прогиналися ми перед Америкою поганою, так тепер перед Піднебесною горбатимося!
Це ж треба — Государ наш піклується про те, щоб китайці правильно свою подать платили!
Вторить йому Чурило Володьєвич:
— Правильно кажеш, Антоне Богдановичу! Вони до нас у Сибір понаїхали, а ми ще маємо про їхні податі думати! Нехай нам більше платять!
Банщик Мамона головою лисою хитає:
— Доброта Государя нашого меж не знає.
Погладжує сиву бороду параксиліарх:
— Добротою Государевою прикордонні хижаки живляться.
Жувальця їхні ненаситні.
Відкушує Батя від ноги індичої, жує, а сам ногу ту над столом здіймає:
— Оце ось звідки, по-вашому?
— Звідти, Батю! — посміхається Шелет.
— Правильно, звідти, — продовжує Батя. — І не тільки м’ясо.
Хліб, і то китайський їмо.
— На китайських «меринах» їздимо! — вишкіряється Правда.
— На китайських «боїнгах» літаємо, — вставляє Пороховщиков.
— Із китайських рушниць качечок Государ стріляти зболять, — киває єгер.
— На китайських ліжках дітей робимо! — вигукує Потика.
— На китайських унітазах нужду справляємо! — додаю я.
Сміються всі. А Батя мудро палець вказівний здіймає:
— Правильно! І доки становище в нас таке, треба з Китаєм нам дружити-мирувати, а не битися-рататися. Государ наш мудрий, глибоко бачить. А ти, Антоне Богдановичу, ніби й чоловік державний, а так поверхово мислиш!
— Мені за державу образливо! — крутить круглою головою голова так, що потрійне підборіддя його холодцем гойдається.
— Держава наша не пропаде, не бійсь. Головне, як Государ каже: кожному на своєму місці чесно трудитися на благо Батьківщини. Вірно?
— Вірно! — відгукуємося.
— А коли вірно — за Русь! За Русь!
— За Русь! Гойда! За Русь! За Русь!
Підхоплюються всі. Сходяться келихи з дзенькотом. Не встигаємо допити, як нова заздоровниця. Кричить Бубон:
— За Батю нашого! Гойда!
— Гойда-гойда!
— За рідного! Здоров’я тобі, Батю! Удачі на ворогів! Силоньки!
Ока зіркого!
П’ємо за керманича нашого. Сидить Батя, пожовує, квасом кагор запиває. Підморгує нам. А сам раптом два мізинці в замок зчіплює.
Лазенька!
Ух ти, матір Божа! Серце зойкнуло: чи не привиділося? Ні!
Тримає Батя мізинці замком, підморгує. Кому треба — бачить знак цей. Оце так новина! Адже лазня по суботах, та й то не кожної… Закалатало серце, глянув на Шелета з Правдою: для них теж новина! Вовтузяться, крекчуть, бороди чухають, вуса підкручують. Посоха веснянкуватий мені підморгує, шкіриться.