— Гойда! Гойда! — кричимо, обнявшись, ногами перебираючи.
Ідемо за Батею. Ідемо. Ідемо. Ідемо гусеничним кроком. Світяться яйця наші, здригаються прутні в сраках.
— Гойда! Гойда!
Заходимо в купіль. Закипає вода бульками повітряними довкола нас. По яйця поринає Батя, по пояс, по груди. Входить уся гусінь опрична в купіль. І зупиняється.
Тепер — помовчати час. Напружились руки м’язисті, засопіли ніздрі молодецькі, закректали опричники. Солодкої роботи час настав. Підгортаємо один одного. Колишеться вода довкола нас, хвилями ходить, із купелі вихлюпується. І от уже підступило довгоочікуване: тремтіння по всій гусені прокочується.
І:
— Гойда-а-а-а-а-а-а-а!!!
Тремтить стеля склепінчаста. А в купелі — шторм дев’ятибальний.
— Гойда-а-а-а-а!!!
Горлаю у вухо Нечаеве, а Бубон у моє горлає:
— Гойда-а-а-а-а!!!
Господи, поможи нам не вмерти…
Невимовно. Тому що божественно.
На райське блаженство схоже лежання в м’яких лонгшезах-лежаках після опричного злягання. Світло ввімкнене, шампанське у відрах на підлозі, ялинове повітря, Другий концерт Рахманінова для фортепіано з оркестром. Батя наш після злягання любить російську класику послухати. Лежимо розслаблені. Згасають вогні в яйцях. П’ємо мовчки, дух переводимо.
Мудро, ох і мудро ж вигадав Батя з гусінню. До неї всі на пари розбивалися, через що вже тінь розбрату небезпечного на опричнину лягала. Тепер же парній насолоді край покладено. Разом працюємо, разом і насолоджуємось. А пігулки допомагають. І наймудріше те, що молодь опрична завжди у хвості гусені пхається.
Мудро це з двох причин: по-перше, місце своє молоді отримують в ієрархії опричній, по-друге, рух сімені відбувається від хвоста гусені до голови, що символізує вічний коловорот життя й відновлення братерства нашого. З одного боку, молодь старших поважає, з другого — підживляє. На тому й стоїмо. І слава Богу.
Приємно потягувати сичуаньське шампанське, відчуваючи, як всотується в стінки кишки прямої здорове опричне сім’я.
Здоров’я в нашому житті небезпечному — не останнє діло. Я про своє піклуюся: двічі на тиждень граю в городки, а потім плаваю, п’ю кленовий сік із тертою суницею, їм насіння папороті проросле, дихаю правильно. Та й інші опричні тіло своє зміцнюють.
Повідомляють Баті згори, що з’явився граф Урусов. Роздають банщики всім простирадла. Прикривши сором згаслий, лежимо.
Заходить із передбанника до нас граф. Простирадло на ньому як тога римська накинуте. Кремезний граф, білотілий, тонконогий.
Голова його велика, шия коротка. Обличчя, як завжди, похмуре.
Але вже щось нове на обличчі відомому цьому закарбувалося.
Поглядаємо мовчки на нього, ніби на привида: раніше бачити мужа цього доводилось нам тільки у фраках або ж у вишитих золотом каптанах.
— Доброго здоров’я, панове опричники, — каже граф своїм глухим голосом.
— Доброго здоров’я, графе, — відповідаємо врізнобій.
Мовчить Батя, лежачи. Знаходить його граф очима своїми невеселими:
— Здрастуй, Борисе Борисовичу.
І… низько кланяється.
Щелепи в нас відвисають. Це круто. Граф Урусов, найсильніший, найнедосяжніший, наймогутніший, низько кланяється Баті нашому. Так і хочеться давніх згадати: sic transit gloria mundi.
Зводиться Батя неквапом:
— Здоров будь, графе.
Кланяється у відповідь, схрещує на животі руки, мовчки поглядає на графа. На голову Батя наш вищий за Урусова.
— От, вирішив тебе відвідати, — порушує тишу граф. — Не заважатиму?
— Гостеві завжди раді, — мовить Батя. — Пара ще є.
— Я не великий любитель лазні. Розмова в мене до тебе термінова, зволікання не терпить. Усамітнимось?
— У мене, графе, від опричнини секретів нема, — спокійно Батя відповідає, знак банщикам подає. — Шампанського?
Похмуро граф губу нижню закопилює, на нас вовчими очима зиркаючи. Вовк і є. Тільки загнаний. Підносить їм Цао шампанського. Бере Батя келих вузький, випиває залпом, ставить на піднос, крекче, вуса витираючи. Урусов тільки пригублює, як цикуту.
— Слухаємо тебе, Андрію світ Володимировичу! — громогласно Батя мовить і на лежак свій знову опускається. — Та ти лягай, не соромся.
Сідає граф упоперек лежака, зчеплює пальці замком:
— Борисе Борисовичу, ти в курсі моєї ситуації?
— У курсі.
— В опалу потрапив я.
— Це бува, — киває Батя.
— На скільки — поки що не знаю. Але сподіваюся, що рано чи пізно пробачить мене Государ.
— Государ милостивий, — киває Батя.
— Діло в мене до тебе. Рахунки мої за наказом Государя заарештовані, торговельні й промислові володіння відчужені, але особисте майно залишив мені Государ.