— Ви маєте на увазі, зробити радіографію?
— Так.
— Спочатку треба скласти їх докупи і...
— Могли б чи ні?
— Без проблем.
Ньєман не отримував звістки від Івани, але не сумнівався, що напарниця знайде розтрощені розписи.
— Що ви про це думаєте? — поцікавився флік, повертаючись до картинок на екрані.
— Це надзвичайно, — видихнув Леманн тоном приголомшеного космонавта, який, на самоті в своєму шатлі, бачить в ілюмінаторі Землю. — Рідко щастить зна...
— Я запитую про стиль розписів. Ви могли би визначити їхній вік?
Леманн схрестив руки й підпер підборіддя дещо театральним замисленим жестом.
— Я не маю однозначної відповіді. Зображені сюжети, а також загальний стиль, відсилають до XV століття, але дещо не клеїться.
— Приміром?
— За шість століть каплицю кілька разів відбудовували й ремонтували, а отже, ці склепіння не могли залишитися недоторканими. Сумніваюся, що тогочасним реставраторам удавалося щоразу відтворювати ці фрески.
Ньєман пригадав залу музею Прадо в Мадриді, присвячену «Чорним картинам» Франциско Ґої. От тільки ніхто не казав про те, що ці картини були фальшивками. Принаймні писав їх не Ґоя. Оригінали художник намалював просто на стінах свого будинку, тож їх неможливо було перенести на полотно... Така ж проблема була і з цими фресками: як зняти їх із однієї стелі й перенести на іншу?
— Їх могли перемальовувати?
— Звісно. Але в такому разі була би помітна різниця у фактурі. А цей ансамбль дуже цілісний. Навіть занадто.
— Що ви маєте на увазі?
— Очевидно, що ці розписи зробила одна й та сама людина і, так би мовити, одним махом. Отже, вони залишилися недоторканими від моменту створення. Ось де справжня загадка.
Флік досі дивився на ці фрески, ніби замазані сажею, освітлені лише гігантськими очима, що плинули в цій чорноті, мов мандрівні вогні. Він упевнився у першій своїй думці: ці картини приховували якусь таємницю, якесь послання.
— Є також проблема з обраними сюжетами, — вів далі Леманн. — Вони не рідкісні для XV століття, але їх ніколи не розташовують поруч, особливо в каплиці. Четверо вершників Апокаліпсису та оплакування Христа взяті з Нового Завіту. Святий Георгій, який вбиває змія, натхненний «Золотою легендою» Якова Ворагінського. Що ж до макабру, то це мало не язичницький мотив. Мементо морі, яке відіграє роль попередження.
— І які висновки ви можете зробити?
— Жодних, окрім того, що цей очевидний безлад не має аналогів. Хіба що його треба читати за якоюсь таємною логікою, не знаю.
Ньєман уже вирішив, що передасть розписи теологу, котрий, можливо, зуміє розгледіти в них якийсь підтекст, приховане значення.
— Зрештою фактура теж своєрідна, — провадив реставратор. — У ній помітні характерні особливості пізнього Середньовіччя, але...
— Але що?
— Тут помітні також модерні деталі, якесь... незвичайне особистісне вираження. Я не знаю жодного твору цього періоду, який містив би подібний відбиток. Як неймовірно це не звучало б, схоже, що невідомий художник розписав лише ці ельзаські склепіння...
Останній факт не здивував Ньємана. В історії мистецтва повно прикладів художників, які використовували позачасову мову. Ель Ґреко в XVI столітті був приголомшливо сучасним, та навіть сьогодні достатньо одного погляду, щоби впізнати його полотна, які, зрештою, не належать до жодної епохи.
— Щоби точно встановити час їх створення, слід провести хімічні аналізи.
— І чого ви чекаєте?
— Дозволу власників каплиці.
— Я сам вам його даю. Вас залучено до слідства як експерта, не забувайте.
— Але для цього потрібно зішкрябати зразки поверхні!
— Без проблем.
— Але це неможливо зробити, не...
— Я їм поясню. Не хвилюйтесь.
Леманн пробуркотів:
— Це коштуватиме додаткових грошей.
— Припиніть це. Скільки часу вам знадобиться?
— Скажімо, доба.
— Починайте негайно. Щойно матимете новини, телефонуйте.
Ньєман розвернувся й попрямував до команди криміналістів. Назустріч йому енергійним кроком ішла Деснос.
— Вони дещо знайшли.
— Що?
— Відбиток підошви.
34
Вони пройшли вздовж риштувань до зони біля виходу, де криміналісти забирали останні зразки. Слід знайшов особисто Жульєн Петі, люміноловий фанат.
Пригадуючи вчорашній урок, молодик бундючно заявив:
— Ми знайшли один цілий слід і фрагмент ще одного.
Ньєман схопив айпад, на якому чітко було видно світляний візерунок підошви. Вочевидь, хтось вступив у кров, і люмінесцентна рідина показала цей крок.
Флік подивився на світлонепроникний тент, під яким розпилювали хімічний проявник. Він не збирався лізти під нього навкарачки, щоби перевірити.
— Що думаєш? — запитав він, простягаючи планшет Деснос.
— Це може бути чий завгодно відбиток.
— У калюжі крові?
— Затертої крові, — уточнив Петі. — Ми знайшли сліди розчинника на підлозі майже всюди.
— Отже, — підсумувала Деснос, — сюди міг прийти будь-хто.
Ньєман був задоволений, що може продемонструвати їм невеличке міркування у стилі Шерлока Голмса.
— Власне, ні. Після того, як знайшли тіло, в каплиці бували тільки посланці й жандарми.
— І що?
Флік тицьнув на зображення чітких контурів підошви, які виявив спрей.
— Це спортивне взуття. А посланці завжди носять однакові чоботи. До слова, практично такі ж, як у жандармів. Тож ці сліди належать тому, хто вдерся сюди того вечора.
— Перевірити затриманих підозрюваних?
Ньєман уже майже забув про них.
— Так, але поїдь і до Маєтку та перерий гардероб усіх сезонних робітників.
— Чому їх?
— Бо на момент злочину вони вже були на місці. І лише вони вечорами носять інші шкари.
Деснос мовчки кивнула: тепер треба було ворушити булками.
Ньєман уже пішов був, але повернувся й запитав Петі:
— На твою думку, ця кров з’явилася тут до чи після обвалу?
— Без сумніву, до. Вона згорнулася ще до того, як посипалась пилюка.
Отже, підтверджувався найпростіший сценарій: Самюель заскочив зловмисника на гарячому. Зав’язалася бійка, а тоді склепіння обвалилося або через саботаж, або через те, що крадій уже відколов від нього шматки піщанику, щоби забрати їх із собою...
Ньєман мріяв про велике заплутане розслідування, містичні секрети та предковічні конфлікти, а доведеться задовольнитися крадіжкою, штовханиною та кедом — ой, тобто, кросівкою у ролі прямого доказу. Отримали з лемеша швайку.
А все ж ні. Залишався камінчик у роті, та й фреска, яку захищали посланці... Не слід поспішати. Версія з крадіжкою розписів і ненавмисним убивством, можливо, була лише ще однією димовою завісою, як і гіпотеза про звичайний нещасний випадок на будівництві.
Ньєман плеснув у долоні та гукнув до Деснос:
— Гайда, повертаємось до Маєтку. Влаштуємо гарненьку облаву, все як треба.
— Але...
— Але що?
— Нічого.
Ньєман розсміявся:
— А ти швидко схоплюєш.
35
Марсель зник.
Підзарядивши батарейку двома годинами сну, Івана встала до підйому і прийняла душ в одній із кабінок — шести душових модулів із ПВХ, установлених неподалік від табору, які, здавалося, от-от злетять у повітря від найменшого подуву вітру.
Тоді вона стала чекати на сніданок — не заради хавки, а щоби знайти свого напарника й пошепки провести нараду. Але Марсель не з’явився.
Івана наважилася зазирнути до чоловічого намету — нікого. Попитала інших найманців: чоловіка не бачили від учора. Вона не наважилася дізнаватися більше — поруч із сезонними робітниками завжди крутилися анабаптисти. Її непокоїла одна деталь: біля намету не валялося жодного зайвого костюма, здавалося, ніби посланці знали, що Марсель не прийде на роботу.