Вона проникла в темноволосу голову і блискучими очима подивилася на руки, які тягнули грубу мотузку. Раковинами вух слухала цей новий дівочий світ. Її тонкими ніздрями ловила запах незвичайного середовища; відчувала, як сильно і якось особливо б’ється серце і як у пісні здригається незнайомий язик.
— А чи знає вона, що я тут? — подумала Сесі.
Дівчина важко зітхнула і втупила погляд на похмурі луги.
— Хто там?
Відповіді не було.
— Це лише вітер, — прошепотіла Сесі.
— Лише вітер, — дівчина здригнулася, тихо посміхнувшись.
Яке ж чудове тіло в цієї дівчини! Ніжна плоть обгортала тендітні кісточки кольору слонової кості. Мозок — немов квітуча в мороці ніжно-рожева чайна троянда, у роті відчувався присмак легкого вина. Пружні губи облягали сніжно-білі зубки, гарно вигнуті брови нагадували веселку, а волосся м’яко та лагідно спускалося на молочно-білу шию. Пори були маленькі, щільно закриті. Кирпатий носик дивився на місяць, щоки палали, ніби маленькі вогники. Тіло граційно переходило від одного руху до іншого, і весь час ніби наспівувало щось про себе. Бути в цьому тілі, в цій голові — наче грітися біля полум’я домашнього каміна, ніби жити у муркотінні сплячої кішки, хлюпатися в теплій водиці струмка, який через ніч біжить до моря.
«Мені тут подобається», — подумала Сесі.
— Що? — спитала дівчина, немов почула голос.
— Як тебе звати? — обережно запитала Сесі.
— Енн Лірі, — дівчина сахнулась. — Чому я сказала це вголос?
— Енн, Енн, — прошепотіла Сесі. — Енн, ти скоро закохаєшся.
Ніби у відповідь на її слова з дороги долинув тупіт копит і стукіт коліс по щебеню. На возі під’їхав високий парубок. Його могутні ручища міцно тримали натягнуті віжки, а посмішка освітила весь двір.
— Енн!
— Це ти, Томе?
— А хто ж іще? — він зіскочив на землю і прив’язав віжки до огорожі.
— Я з тобою не розмовляю! — Енн раптово відвернулася, і з відра хлюпнуло водою.
— Hi! — вигукнула Ceci.
Енн сполотніла. Вона глянула на пагорби і на перші весняні зірки. Потім глянула на юнака, якого звали Том. Сесі змусила її перекинути відро.
— Дивися, що ти накоїв!
Том підбіг.
— Дивись, це все через тебе!
Посміхаючись, він почав витирати її туфлі носовою хустинкою.
— Іди геть!
Глянувши звисока, вона відштовхнула його руки ногою, але він знову засміявся. Сесі глянула на форму його голови, високий лоб, тонкі ніздрі, блиск в очах, обшир плечей і налиті силою руки, які дбайливо витирали туфлі хустинкою. Дивлячись вниз із потаємного сховку красивої голівки, Сесі наче сіпнула приховану ниточку, і милий ротик негайно відкрився:
— Спасибі!
— О, то ти вмієш бути ввічливою?
Запах шкіри від його рук, запах стайні, що ним просякнув одяг, торкнувся чуйних ніздрів, і Сесі, немов у далекому сні на темних полях і квітучих лугах, раптом здригнулася.
— Тільки не з тобою! — відповіла Енн.
— Т-с-с… говори лагідно, — сказала Сесі і протягнула пальці Енн до голови Тома.
Енн відсіпнула руку.
— Я збожеволіла!
— Мабуть, що так! — кивнув він, посміхаючись, трішки спантеличений.
— Ти хотіла доторкнутися до мене?
— Не знаю. Іди геть! — Її порожевілі щоки палали, немовби жарини.
— Чому ти не йдеш? Я тебе не затримую.
Том випростався.
— Ти передумала? Підеш сьогодні зі мною на танці? Це дуже важливо. Потім скажу чому.
— Ні, — відповіла Енн.
— Так! — подумки закричала Сесі. — Я ще ніколи не танцювала. Хочу танцювати. Я ніколи не носила довгої сукні. Хочу сукню. Хочу танцювати всю ніч. Жодного разу я не була в танцюючій жінці. Тато з мамою ніколи не дозволяли цього. Собаки, кішки, цвіркуни, листя — я була в усьому на світі, в різні часи, але ніколи не була жінкою у весняний вечір, в такий вечір, як цей… О, благаю, давай підемо на танці!
Її думки напружилися, немов пальці у новій рукавичці.
— Добре, — сказала Енн Лірі. — Я піду з тобою на танці ввечері, хоча сама не знаю чому, Томе.
— А тепер додому, хутко! — вигукнула Сесі. — Тобі треба вмитися, сказати батькам, приготувати сукню, випрасувати як слід… Швидше в будинок!
— Мамо, — сказала Енн, — я передумала.
Віз помчав по дорозі, а тим часом кімнати ферми враз ожили, кипіла вода для ванни, плита розжарювала праску для прасування сукні, мати бігала по кімнаті, затиснувши у роті шпильки для волосся.
— Що на тебе найшло, Енн? Тобі ж ніколи не подобався Том!
— Так, — раптом Енн застигла на місці в самому розпалі приготувань.