А вона все терпіла і навіть принизилась заради мене й вирішила помиритися з дядьком Джорджем. Старе патякало Джордж, що аж лопався од бундючності, надто полюбляв когось повчати. Для неї, з її натурою, це була справжня жертва. Вона зайшла, скидаючи рукавички, готова до бою, цілком поділяючи мою ненависть до того типа.
— Я знаю, що ти казатимеш і чого він зажадає од мене. Добре все знаю. Та ця твоя біганина з однієї роботи на іншу в мене ось де сидить. Годі! Отож ходім зі мною, а гонор свій запхни до кишені.
— Я влаштую його до себе на фабрику,— сказав Гаррі.
— А що вона йому дасть, та фабрика?!
— Заробить не менше й нікому кланятись не доведеться.
— Ет ще мені — сардини! А ти знаєш, ким він буде, якщо триматиметься за дядька Джорджа? Комунальним інженером!
— Гаразд, роби як хочеш. Та коли б це був мій син, я б не дозволив...
— Але ж він тобі не син, то краще помовч,— відрубала мати.
...Той турецький паша наминав свою вечерю і їв очима танцівниць на екрані телевізора.
— Сідайте,— звелів він.
— Сідайте-бо! — луною озвалася тітка Мері.
Квартира була умебльована з таким розрахунком, щоб приголомшувати своїм багатством: кухня, вона ж і їдальня, телевізор, радіола, пральна машина, електричний чайник, кухонна шафа, плита, холодильник. Крім того, стіл, чотири стільці та ще гарнітур із трьох речей, тут же відерце на вугілля і підставка для кочерги та камінних щипців. На стінах — два величезні дзеркала, на яких намальовані олені, що п’ють з озера воду; портрети батьків дядька Джорджа і кольорові фото його самого; на одному він з ланцюгом на шиї — символом влади мера, на другому — в робочій обстановці — подумати лишень! — стоїть усередині бетонної каналізаційної труби, з якою мені доведеться познайомитись, коли я буду під його протегуванням робити кар’єру.
— Прекрасна сьогодні погода,— сказала моя стара.
— Пс-ст! — засичала тітка Мері.— Він дивиться телевізор.
їй зайве було додавати, що до того ж він наминає кільканадцять фунтів смаженої картоплі, та півфунта свинини, та ще яєчню із двох яєць. По один бік від нього стояло масло, по другий — хліб, а посеред столу — велика банка з маринованою цибулею. Не відводячи очей від екрана,— одразу видно шанувальника мистецтва,— він щоразу наштрикав виделкою цибулину і додавав, як то кажуть, «до смаку».
Лише раз він невдоволено обізвавсь:
— Мері, ти погано підсмажила картоплю.
— Та я ж старалась, як завжди.
Він щось мугикнув. І більш ані слова, аж поки дівчатка не зникли з екрана. А коли йому хотілося чаю, то робив ось що,— коли це, звісно, вас цікавить: починав тарабанити ложечкою об блюдце, поки дружина не прибігала мов навіжена. Не дивно, що вона була така худюща й замучена. Нарешті він погладив себе по животі, ригнув і холодно глянув на мене.
— То ти прийшов...
Я й оком не моргнув, хоч бачив, що мою стару аж верне од нього.
— Прийшов, дядечку Джордже,— мовив я сумирно.
— Ну, коли в тебе вже всі дурощі вивітрилися з голови, то ми знайдемо спільну мову,— сказав він.— Шануйся, роби що звелять, бери з мене приклад, і тоді, може, ти чогось і досягнеш.
— І будь певен, що не прогадаєш,— докинула тітка Мері.— Дядечко сам вибився в люди... Тепер він — начальник дільниці, велика людина в лейбористській партії, був суддею і навіть мером...
— Чимало всякого довелося скуштувати,— правив далі дядько Джордж.— Зате все, чого досяг, дістав по заслузі. Так, по заслузі, хлопче, твій дядько ніколи не блукав у житті, не лизав п’ят, не шукав знайомств. Заслуги й тільки заслуги. І здоровий глузд. Я ось і в житловому комітеті те саме казав: це так само просто, як прокладати каналізаційну трубу,— пильнуй лише, щоб вона не перекосилась, тягни по траншеї, та й годі.
— Авжеж, ти заслужив повагу,— насилу видушила з себе моя стара.
— Так, мене поважають, навіть дуже поважають,— сказав він.— Я знався з найвидатнішими людьми, але завжди брав лише власними заслугами та чеснотами. Джордж усе своє життя був чесною людиною. Я вам не розповідав, що сказав мені якось Ерні Бевін? «Я одразу запримітив тебе з трибуни, друзяко,— оказав він,— у тебе чесне обличчя, закладаюсь на фунт проти пенні, що ти чесний Джордж із берегів Тайну». Що ви на це відповісте, га? Здорово розсудив! Ото був діяч так діяч!
— А ким же він був, той Ерні Бевін? — спитав я.
— Як, ти ніколи не чув про Ерні Бевіна? Генерального секретаря профспілки докерів? Та це ж найславетніший лідер лейбористів усіх часів — політик, який зробив для перемоги над німцями більше за Черчілля! От вам і сучасна молодь... Ми з шкури пнулися, не шкодуючи себе, а він запитує, хто такий Бевін!..