— Ви дали маху,— сказав я.— Ліпше вже було ловити сардини, аніж працювати на консервній фабриці.
— Ти, я бачу, не збагнув головного.
— Чого?
Не будь сардиною. Завжди будь сам собою.
— Я хочу вибитися в люди.
— Як саме?
— Розбагатіти, водитися з босами, кататись у «ягуарі», мати власний плавальний басейн.
— Тобто бути такою самою сардиною — тільки в коробочці з плюшевою підкладкою.
— Краще вже бути першим серед сардин, аніж останнім.
— Я так і знав, що ти це скажеш. Та ти помиляєшся. Для мене консервна фабрика те саме, що й траулер: людина мусить їсти, щоб жити, а не жити, аби їсти. Ти вважаєш, що мене тягне на мілину? Аж ніяк. Я був і лишився сам собою.
— Ви жартівник!
— В такому разі ти щойно почув від мене найдотепніший жарт у світі.
— Як то?
— Поясниш — зіпсуєш жарт.
І більше ні слова.
З цього все й почалось. Мені тоді було всього-на-всього тринадцять, і я нічого не второпав. Я мріяв тоді лише про нові костюми та ще про «ягуара». Дівчата мене не цікавили: я вважав їх чимось на зразок рухомих меблів. З однією-двома я лазив у глинище або в якийсь порожній будинок, та вони мало що тямили в цих справах, а я — ще менше, отож і махнув на все те рукою. Так от, кажу вам, я нічого тоді не второпав. А якщо погано розповідаю, то не через слабку пам’ять. Вона у мене в порядку. Що влізе в голову, обов’язково вилізає назовні. Сміх, та й годі! Я піднявся на кілька східців,— їх тепер було вдвічі менше, бо настав приплив,— і обернувся.
— Скажи їй, що я тут,— напучував він мене.— А я вже мовчатиму про тебе.
— Гаразд,— погодився я.— Ви на мертвому якорі, і край.
— Авжеж,— кивнув він.
Чекаючи вдома на матір, я уявляв себе траулером, що вийшов у фіорд полювати на сардину, яка плаває собі в самотині, горда й незалежна,— а з вигляду це гарний чоловік за кермом «ягуара»... Не знав, що б його ще придумати, але мене раптом пойняв якийсь веселий шал. Я схопив приймач і ввімкнув на повну потужність, аж стіни задрижали. Все одно буду колись паном! Зловивши передачу для американських збройних сил, з задоволенням слухав Пі Ві Ханта. Він так розійшовся, що я навіть оглянув стіни: чи не тріснуло де. Під грім «Маршу святих» я накрив стіл і підсмажив оселедця. Коли вже доїдав свою половину з десятьма скибками хліба, з’явилася моя стара; вона прискіпалась до мене, що оселедець підгорів, а чай перестояв і став чорний, як шевська смола. Та бурчала вона недовго.
Після вечері стара помила посуд і вмилася сама — все це над тією ж таки кухонною раковиною, бо ванної кімнати у нас не було, а ванну, схожу на цинкову труну без віка, вагою з півтонни, ми тримали у дворі.
Скидаючи робочий одяг, стара наспівувала свою улюблену пісню:
Усі кругом щасливі,
Закохані, красиві,
А я з розбитим серцем
Скнію у нудьзі...
Співаючи, вона збивала гору піни, а я захоплено дивився на її гарні з блакитними жилками лікті, на білі плечі й думав: шкода, що в неї руки зашкарубли. Від простого мила й миття підлоги вони зробилися червоні й зморщились, наче личко в немовляти.
— Ідеш? — спитав я.
— Не твоє діло,— сказала вона.
— Знаю, тобі загорілося того придурка Квартиранта побачити.
— Ну що ж, можливо, прогуляюся й туди.
— Незабаром стемніє,— сказав я.— Там повно всілякого наброду; можуть скривдити дівчатко, навіть зойкнути не встигнеш.
— Я не дівчатко і зойкати не збираюсь,— засміялася вона.
І надягла плаття в яскраві квітки.
— Ти б краще вбралася, як балерина, щоб колінця було видно,— порадив я.
— Ти про що це?
— Ні про що,— сказав я.— Будь обережна коло Венеціанських сходів.
Вона взяла сумку.
— Сьогодні ж найдовший день у році, чи не так?.. Споночіє пізно. Крім того, я стала сильною на роботі, можу й у вухо зацідити.
— Ті типи здорові, мов бугаї... Тобі самій з ними не впоратись.
— Багато ти знаєш,— сказала вона.— І звідки все це в тобі береться?
— Та про це ж день у день пишуть в газетах.
— Не можна бути таким ревнивим. Умийся та лягай спати. І не сміти мені в кімнаті, чуєш?
— Дай мені шість пенсів, піду вип’ю з хлопцями кухоль пива.
— Нікуди ти не підеш. Уже пізно для хлопчика твого віку.
— А ти ж ідеш!
— Господи! — вигукнула вона.— Та ти ладен у кайдани мене закувати. Зовсім як ревнивий чоловік.