Выбрать главу

З

Десь о пів на десяту я вже був у передмісті й перебігав від однієї телефонної будки до іншої. Три були зайняті, ще біля двох крутилися люди. Цього вечора всім чомусь забаглося телефонувати. В черевиках було повно вуглинок — вони набилися туди, коли я тікав од залізничного сторожа. А в животі, здавалося, нишпорила ціла зграя мишей. Наступна будка була яскраво освітлена, і я боявся зайти туди, потім усе ж таки прошмигнув, та раптом виявилося, що забув номер.

Я дістав чотири пенси і став гортати довідник, рвучи зопалу сторінки, а коли знайшов потрібне місце, цифри скакали перед очима, наче мошва. Я опустив монети. Автомат ніяк не спрацьовував, щоразу викидаючи останній пенс. Тоді я запхнув його лише до половини і грюкнув по апарату кулаком; там щось клацнуло, і я зрештою набрав номер. У мене лунко забилося серце.

Вона відповіла, назвала номер і своє прізвище. Серце вже ледве трималося у мене в грудях.

— Алло! Стелла? Це я, Артур... Можна мені зайти до тебе? У мене біда.

Вона знову назвала номер і прізвище. Я зрозумів, що забув натиснути кнопку. Але, розгубившись, натиснув не ту, і автомат викинув геть мої гроші. Довелось починати все спочатку.

— Ах! — мовила вона і одразу спитала.— Це ти дзвонив кілька хвилин тому?

— Так, я переплутав кнопки.

— Ти мене налякав — моторошно стає, коли хтось подзвонить, а потім мовчить, і ти ніби з порожнечею розмовляєш... У мене аж наче мурашки по спині бігають.

— Пробач мені,— сказав я і повторив своє запитання, певний, що вона рада моєму дзвінку. Стелла мовчала.— Я хочу тільки поговорити з тобою.

— Поллі вдома,— відповіла вона.

Тепер мовчав я. А потім сказав:

— Мені б на годину, не більше.— Я й справді хотів лише обігрітися, а там хай буде, що буде.

— Мені важко відмовити тобі,— сказала вона.— Знаєш, який сьогодні день?..

Я пригадав, як із дзеркала на мене глянуло брудне, вкрите вугільним пилом обличчя, і, розмірковуючи, що сьогодні за день, вирішив сісти в автобус або трамвай — кожен вважатиме мене робітником, що повертається з нічної зміни.

— Сьогодні п’ятниця,— сказав я.

— Страсна п’ятниця.

— Авжеж, я й забув, страсна п’ятниця.

— Якби це був інший день... Адже я давно викинула все з голови. Ти ще хлопчисько, та й взагалі жоден мужчина не може знати, чого це нам варте. Тому мені й не хочеться починати все спочатку...

— Слухай, Стелло, у мене біда. Я просто хочу порадитися з тобою.

— Дай слово, що прийдеш тільки поговорити.

— Гаразд, обіцяю.

Але я знав, що це пусті слова. Коли прийду, вона не втримається, хіба що спочатку буде поводитись холодно. Я знав усі її слабкі струни і розумів, що розмовою не обійдеться. Тому й умовляв себе, що бідолаха, який ночував просто неба, цілком заслуговує на теплу постіль і жіночу ласку. І, крім того, вважав, що півроку — довгий строк і що саме сьогодні настав час. Я шукав собі розради і знав, де її знайти.

— Ну що ж, приходь,— сказала вона.— Коли тебе ждати, Артуре?

Голос її затремтів.

— За півгодини,— кинув я і повісив трубку.

Я прийшов навіть раніше.

— Заходь,— сказала вона.— О господи... Що з тобою?

— Я приїхав до тебе на вугільній платформі,— бадьоро відказав я.

— У тебе такий вигляд, як і того дня, коли ми вперше познайомились...

Я відхилив її од себе, жадаючи лише одного — посидіти біля вогню.

— Я смертельно втомився. Всю ніч провів просто неба, мій велосипед украли, йшов пішки багато миль, брів річкою...

Ах, любий теплий камін! Шкода, що я не міг сісти на нього — лише притулився та ніжно гладив його.

— Де ти ночував? — швидко спитала вона.

— В руїнах якогось будинку, з бродягою, в котрого чи не найбільший ніс у всій окрузі.

— Ти втік з дому?

Я сів на приступку каміна, притиснувсь до нього спиною і роззувся. Потім пересів на стільчик і простягнув ноги, анітрохи не соромлячись, що вони такі брудні. Вона підсунула до вогню канапку.

— Ось, сідай зручніше.

І від цього мені раптом стало зовсім легко й хороше на душі. Нянька завжди лишиться нянькою, мати — матір’ю, а жінка — жінкою.

— Який ти брудний! Чого ж ти раптом утік?

— Я попав у біду.

І я розповів їй про бійку та вбивство Мілдред, хоч і приховав свої витівки на будівництві — боявся, що вона за це не похвалить,

І досі чомусь здавалося, що те вбивство тільки наснилося мені.