З
Десь о пів на десяту я вже був у передмісті й перебігав від однієї телефонної будки до іншої. Три були зайняті, ще біля двох крутилися люди. Цього вечора всім чомусь забаглося телефонувати. В черевиках було повно вуглинок — вони набилися туди, коли я тікав од залізничного сторожа. А в животі, здавалося, нишпорила ціла зграя мишей. Наступна будка була яскраво освітлена, і я боявся зайти туди, потім усе ж таки прошмигнув, та раптом виявилося, що забув номер.
Я дістав чотири пенси і став гортати довідник, рвучи зопалу сторінки, а коли знайшов потрібне місце, цифри скакали перед очима, наче мошва. Я опустив монети. Автомат ніяк не спрацьовував, щоразу викидаючи останній пенс. Тоді я запхнув його лише до половини і грюкнув по апарату кулаком; там щось клацнуло, і я зрештою набрав номер. У мене лунко забилося серце.
Вона відповіла, назвала номер і своє прізвище. Серце вже ледве трималося у мене в грудях.
— Алло! Стелла? Це я, Артур... Можна мені зайти до тебе? У мене біда.
Вона знову назвала номер і прізвище. Я зрозумів, що забув натиснути кнопку. Але, розгубившись, натиснув не ту, і автомат викинув геть мої гроші. Довелось починати все спочатку.
— Ах! — мовила вона і одразу спитала.— Це ти дзвонив кілька хвилин тому?
— Так, я переплутав кнопки.
— Ти мене налякав — моторошно стає, коли хтось подзвонить, а потім мовчить, і ти ніби з порожнечею розмовляєш... У мене аж наче мурашки по спині бігають.
— Пробач мені,— сказав я і повторив своє запитання, певний, що вона рада моєму дзвінку. Стелла мовчала.— Я хочу тільки поговорити з тобою.
— Поллі вдома,— відповіла вона.
Тепер мовчав я. А потім сказав:
— Мені б на годину, не більше.— Я й справді хотів лише обігрітися, а там хай буде, що буде.
— Мені важко відмовити тобі,— сказала вона.— Знаєш, який сьогодні день?..
Я пригадав, як із дзеркала на мене глянуло брудне, вкрите вугільним пилом обличчя, і, розмірковуючи, що сьогодні за день, вирішив сісти в автобус або трамвай — кожен вважатиме мене робітником, що повертається з нічної зміни.
— Сьогодні п’ятниця,— сказав я.
— Страсна п’ятниця.
— Авжеж, я й забув, страсна п’ятниця.
— Якби це був інший день... Адже я давно викинула все з голови. Ти ще хлопчисько, та й взагалі жоден мужчина не може знати, чого це нам варте. Тому мені й не хочеться починати все спочатку...
— Слухай, Стелло, у мене біда. Я просто хочу порадитися з тобою.
— Дай слово, що прийдеш тільки поговорити.
— Гаразд, обіцяю.
Але я знав, що це пусті слова. Коли прийду, вона не втримається, хіба що спочатку буде поводитись холодно. Я знав усі її слабкі струни і розумів, що розмовою не обійдеться. Тому й умовляв себе, що бідолаха, який ночував просто неба, цілком заслуговує на теплу постіль і жіночу ласку. І, крім того, вважав, що півроку — довгий строк і що саме сьогодні настав час. Я шукав собі розради і знав, де її знайти.
— Ну що ж, приходь,— сказала вона.— Коли тебе ждати, Артуре?
Голос її затремтів.
— За півгодини,— кинув я і повісив трубку.
Я прийшов навіть раніше.
— Заходь,— сказала вона.— О господи... Що з тобою?
— Я приїхав до тебе на вугільній платформі,— бадьоро відказав я.
— У тебе такий вигляд, як і того дня, коли ми вперше познайомились...
Я відхилив її од себе, жадаючи лише одного — посидіти біля вогню.
— Я смертельно втомився. Всю ніч провів просто неба, мій велосипед украли, йшов пішки багато миль, брів річкою...
Ах, любий теплий камін! Шкода, що я не міг сісти на нього — лише притулився та ніжно гладив його.
— Де ти ночував? — швидко спитала вона.
— В руїнах якогось будинку, з бродягою, в котрого чи не найбільший ніс у всій окрузі.
— Ти втік з дому?
Я сів на приступку каміна, притиснувсь до нього спиною і роззувся. Потім пересів на стільчик і простягнув ноги, анітрохи не соромлячись, що вони такі брудні. Вона підсунула до вогню канапку.
— Ось, сідай зручніше.
І від цього мені раптом стало зовсім легко й хороше на душі. Нянька завжди лишиться нянькою, мати — матір’ю, а жінка — жінкою.
— Який ти брудний! Чого ж ти раптом утік?
— Я попав у біду.
І я розповів їй про бійку та вбивство Мілдред, хоч і приховав свої витівки на будівництві — боявся, що вона за це не похвалить,
І досі чомусь здавалося, що те вбивство тільки наснилося мені.