— Ви, як бачу, все розвідали,— сказав я.
— Плюнь на все, малий. Така вже доля людська, що біда за біду чіпляється.
— Тільки май на увазі, вдруге ти так легко не викрутишся,— докинула моя стара.— Хай це буде тобі наука...
— На біса мені така наука, мамо? Може, я нічого не розумію, але для початку й цього задосить. Та й хто може зарікатися, що в нього більше не буде лиха.
— Он якої ти заспівав!
— Облиш його,— сказав Квартирант, кладучи яєчню на тарілку.— їж, тоді мимоволі мовчатимеш.
— Ти що, зовсім віри не маєш?
— Він уже побував у пустелі: самотність, роздуми й спокуси... Від цього завжди була тільки халепа відтоді, як існує світ.
— Правда,— підтвердив я.— Свята правда.
— На все свій час,— вів далі Квартирант.— Одного тільки треба тобі навчитися — любити свою матір. А нагряне біда — не пручайся, пливи за течією, особливо коли тобі нічого ждати, хай усе йде само собою...— Він показав виделкою на мою стару.— Вона хотіла бігти в поліцію, та я стримав. Ладен був закластися на останній шилінг, що ти повернешся, так їй і сказав. І ось ти тут! — Він знову засміявся, сьорбаючи чай.— Та коли б вона тільки знала, як я ризикував...
То був не сніданок, а справжній банкет. Наївшись, я завалився спати.
— Де ж ти ночував? — спитала моя стара.
— Ти навіть не повіриш... У розкішному палаці...
— Це вже тепер так смітники називають? — спитала вона.— І ось що... Спасибі тобі за перстень.— Вона простягнула руку. Мій персник був на тому пальці, на якому звичайно носять обручку.
— Підійшов,— зауважив я.
— А знаєш, що сказав цей дурник? Що ти обов’язково повернешся, коли залишив його. Як тільки я починала тривожитись, він це повторював... Гаразд, я візьму його, тільки з однією умовою. -
— З якою, мамо?
— Коли настане час, ти подаруєш його своїй Дороті.
Що було робити? Я мусив грати свою роль до кінця.
2
Спати вдень шкідливо для шлунка, і мене аж занудило, коли я прокинувся від духу печінки з цибулею, що її смажив для мене Гаррі.
— Ні, мамо, дякую,— сказав я.— Налий мені краще чаю — сили відновити.
— А для чого? — спитав Гаррі.— Якщо для Келлі, то не потрібно. Я бачився сьогодні з його старим. Тобі більше нічого не загрожує.
— Дякую, Гаррі,— сказав я щиро.— У мене інша біда — я безробітний.
— Вигнали? — озвалася моя стара.— Що ж ти накоїв?
— Нічого, просто грюкнув одного гада молотком по нозі.
І я все їм розповів.
— Ой, Артуре! — вигукнула вона.— За тобою мотузка плаче!
— Я теж так думав.
— Гаррі ходив туди сьогодні вранці. Ми гадали, вони знають що-небудь. А вони хоч би що. І дядечко Джордж ні пари з вуст...
— Проте вигляд у нього був стомлений,—мовив Гаррі.— Скільки землі ти навернув?
— Тонн п’ять або шість.— Я трохи подумав.— А може, й двадцять.
— А з його вигляду можна подумати, що він усі шістдесят перекидав,— зауважив Гаррі.
— Господи,— сказала моя стара.— Ти ж міг їх повбивати. Вони напевне подадуть на тебе до суду. І газети зчинять галас.
— Е ні,— запевнив Гаррі.— Обидва вони й не писнуть... навіть там, на дільниці. Уявляєте собі: живцем поховані! А коли вони зрештою одкопались...
— Кожен скинув фунтів чотирнадцять,— сказала моя стара.
— А на руках мозолі і спини в саднах,— докинув Гаррі.
— Тепер ми квити,— сказав я.
Ми реготали так, як ніколи ще після отих равликів. Усі разом, а це ж бо і є сім’я.
3
Завдяки Гаррі, який розхвалив мене до небес, сказавши, що я фахівець по машинах, аварійний механік, монтер і так далі, я опинився на сардинній фабриці, на місці свого приятеля Носача, який пішов звідти. Робота була не бозна-яка, але все-таки краща, ніж стояти цілий день та дихати смородом риби з прованським маслом. А втім, хто його знає, що краще. Бігаєш мов навіжений і все одно від того духу не втечеш, ледве вийдеш за ворота, як од тебе так і тхне на всі боки. Що може бути смачніше за бутерброд з маслом і добрячою сардиною, проте коли її кладуть не на хліб, а на людину, то аж кишки вивертає, і я зрозумів, чому Гаррі завжди йде додому пішки, не поспішаючи.
Як оті дітлахи з книжок, що ми їх читали в недільній школі, я зажив цілком по-новому. Навіть читав тепер серйозні книги, а не якусь там фантастику чи детективи. Та ніде правди діти — мало що в них розумів, бо не мав належної підготовки.