Якусь мить вона розгублено сиділа в машині. Тепер на неї дивилося кожне обличчя, але на той момент вона вже розуміла, що жоден з цих людей не може ані побачити її, ані якось допомогти. Вона вийшла з машини, сподіваючись знайти десь поблизу гараж і підготувалася йти пішки, якщо не вдасться. Коли вона захлопнула за собою двері, якийсь голос гукнув її:
— Гей! Хвилиночку, друже!
Вона озирнулася і побачила, як до неї навпомацки рухається чоловік.
— Що таке? — спитала вона. Його вигляд не викликав у неї жодної довіри.
Щойно він почув її голос, його манери відразу ж змінилися.
— Я заблукав і не знаю, де я, — сказав він.
— Це Ріджент-стрит. Просто за вами кінотеатр «Нью-Гелері», — сказала вона і повернулася, щоб іти.
— Покажіть мені, де край тротуару, міс, — сказав він.
Вона завагалася, і цієї миті він підійшов ближче. Його витягнута рука намацала її рукав і вхопилася за нього. Потім він зробив випад вперед і боляче схопив обидві її руки.
— То ти можеш бачити, чи не так? — сказав він. — Чому ж ти можеш, чорт забирай, а я та інші — ні?
Перш ніж вона зрозуміла, що відбувається, він розвернув її і звалив з ніг, а потім вперся коліном у спину. Він схопив її за обидва зап’ястя своєю великою рукою і зв’язав їх шматком мотузки, який витягнув з кишені. Потім підвівся і смикнув її, щоб вона теж стала на ноги.
— Чудово, — сказав він. — Тепер ти будеш моїми очима. Я голодний. Веди мене туди, де є хороше їдло. Ворушись.
Джозелла смикнулася вбік.
— Не піду. Розв’яжіть мені спочатку руки. Я…
Він перервав її, давши ляпас.
— Думаю, цього вистачить, дівчинко. Вперед. Знайди мені щось погризти. Їжу знайди, чуєш?
— Кажу вам, не буду.
— Ще й як будеш, дівчинко. Чорти б тебе взяли, — запевнив він її.
І їй таки довелося це робити.
Вона допомагала йому, але весь час шукала зручної нагоди, щоб утекти. А він саме цього й очікував. Одного разу їй майже вдалося це зробити, але він зреагував занадто швидко. Навіть коли вона вже звільнила руки, він підставив ногу, зваливши її на землю і перш ніж вона встигла встати, знову схопив її. Після цього він знайшов міцну мотузку і прив’язав її до свого зап’ястя.
Спочатку вона повела його до кав’ярні й показала холодильник. Агрегат вже не працював, але продукти в ньому ще були свіжі. Наступний візит був до бару, де йому захотілося випити ірландського віскі. Вона помітила, що пляшка стоїть на полиці, до якої він не може дотягнутися.
— Якби ви розв’язали мені руки… — запропонувала вона.
— Ага, щоб ти мене пляшкою по голові гепнула. Я не вчора народився, дівчинко. Ні, я питиму скотч. Де він?
Вона почала розповідати, що є в різних пляшках, яких він торкався рукою.
— Мабуть, я просто була приголомшена, — пояснила вона. — Зараз я вже бачу з півдюжини способів, як можна було його обдурити. Мабуть, пізніше я вбила б його, якби ви не з’явилися. Але неможливо в одну мить змінитися і стати жорстокою — принаймні я так не можу. Спочатку я просто не могла зібратися з думками, мені здавалося неможливим, що такі речі можуть відбуватися у наш час, що невдовзі хтось прийде і припинить це все.
Перш ніж вони пішли, у цьому барі відбулася бійка. Інша група чоловіків та жінок виявила, що двері відчинені, і зайшла всередину. Її викрадач необачно наказав їй, щоб вона розповіла їм, що в пляшках. Почувши це, вони перестали говорити і повернули до дівчини свої незрячі очі. Почувся шепіт, а потім двоє чоловіків обережно рушили вперед. З виразу їхніх облич було видно, що вони налаштовані рішуче. Вона різко смикнула за мотузку.
— Обережно! — вигукнула дівчина.
Не вагаючись ані секунди, її викрадач розмахнувся черевиком. Удар виявився вдалим. Один із чоловіків зігнувся, скрикнувши від болю. Другий стрибнув уперед, але вона встигла відійти вбік, і він з гуркотом врізався у шинквас.
— Краще облиш її, покидьку, — загарчав той, хто тримав її. Він загрозливо крутив головою туди-сюди. — Вона моя, чорт забирай. Я її знайшов.
Але було ясно, що інші так легко не здадуться. Навіть якби вони могли бачити грізне обличчя її супутника, це б їх навряд чи зупинило. Джозелла почала розуміти, що дар зору, навіть якщо про нього знають із чуток, став скарбом, який перевершує всі статки, і цей скарб без жорстокої боротьби не віддадуть.
Інші почали оточувати їх, тримаючи перед собою руки. Однією ногою вона дотягнулася до стільця, схопила його за ніжку й кинула в них на шляху.