Сергій загнав машину в один із дворів, розпитав господаря, чи не проїжджали тут ті, кого він шукає і, закинувши сумку на плече, пішов у напрямку печер. Колючий морозний вітер дув в обличчя. Під ногами рипіла снігова крупка. Вийшовши за село, він попрямував далі, оглядаючи по дорозі можливі місця стоянки транспорту: снігу на землі лежало обмаль, грунт замерз, можна було їхати куди завгодно. За невеликим ліском начебто з-під землі виростали скелі, утворюючи велетенську «сходинку», над якою знову розляглася рівнина. Сергій звернув праворуч — до зарослої кущами балки.
Машина стояла за кущами. Сергій зупинився в нерішучості. Поставивши сумку на землю, він підкрався до крайніх кущів. Це був новенький шикарний «форд». Шибки були тоновані, і бачити, що робиться всередині, він не міг. Виколупавши з-під снігу якусь грудку, кинув її через кущі, намагаючись поцілити у дах машини, та промахнувся. Друга спроба виявилася вдалою. Сергій завмер, майже не дихаючи. Нічого… Раптом дверцята відчинилися, і з машини вийшов чоловік з бородою, вдягнений у светр — напевно, в машині було тепло. Сергій бачив його вперше. Отже, Ринат і Олег пішли до печер у складі групи. Так і мало бути. А потім… Ні, це не здалося. Він не просто нахилився, а щось промовив тому, хто сидів у машині. Відстань була значною, шумів вітер, і Сергій не міг чути звуку голосу бородатого, але враження складалося саме таке.
Чолов’яга обдивився навколо, потягнувся і ще раз оглянув галявину та найближчі кущі. І тут прочинилися двері з другого боку. На жінці, що вийшла, вечірньої чорної сукні не було. Натомість були джинси та тепла куртка. Біляве волосся її було зібране на голові ззаду, але Сергій якимось чуттям зрозумів, що це вона, хоча ту, від вигляду якої несподівано закрутилася голова і на мить промайнула пекуча думка: «ну чому вона не моя?», він бачив лише одного разу, ще й у темряві. Але це була вона. І рух її, що показував: «Боже, як же тут зимно…», віддавав тією ж граціозністю, що й тоді, біля дев’ятиповерхівки.
Для чого Гайдукевич припер її сюди? Залишив у машині — зрозуміло. Не тягти ж на пікнік одночасно дружину й коханку. А от навіщо витяг з хати?
Позадкувавши до сумки, Сергій обійшов балку і видерся на схил, де знаходився єдиний вхід до підземної сітки печер. Група давно увійшла. Величезна колодка не висіла, двері були зачинені зсередини. Знаючи секрет, Сергій витяг з-за каменя дротик і, підваживши внутрішню клямку, увійшов до зали.
Там було тепло і пусто. Під стіною стояли два великих рюкзаки. На стіні зали біля розщілини, з якої відкривався хід, крейдою стояла позначка:
31.12.99. Зах. С.Д. Тал. 6.
Це означало, що саме цього дня група з шести чоловік, яку вів Тализін, вирушила у західну гілку до Серця Диявола. Вдягнувши каску і увімкнувши на ній ліхтар, Сергій пройшов кроків по сто у кожному з напрямків, які відкривалися з зали. Ніде ніяких жилок прив’язано не було. У західному напрямку він пройшов ще далі. Повернувшись до зали, задумливо почухав потилицю.
Жоден із залишених у головній залі рюкзаків не належав Валерію. Озирнувшись, хоч у печері явно нікого не було, переборюючи неприємне відчуття, Сергій відкрив один рюкзак. Шампанське, коньяк, консерви, штани, куртки. У другому був тільки одяг. Теплий одяг, якщо не брати до уваги ліфчика, трусиків, натільної сорочки, словом — повного набору леді. Там же була і пляшка з прозорою рідиною. Відчуття, що порпаєшся у чужій білизні, стало нестерпним, і він склав усе назад, щоправда, відкупоривши перед цим пляшку. Це був спирт.
Чим же вони збиралися святкувати Новий рік, якщо все залишилося тут? Можливо, Тализіну вдалося їх переконати, що не варто тягнути цей вантаж у такий маршрут? Тоді де решта багажу? Виходило, що всі ті молотки, зубила вони потягли з собою. Жилку, до речі, також. А для чого їй тут знадобився повний гардероб? Ну, труси — біс із ними, жінка все-таки… А шерстяні спортивні костюми, пухова куртка — наче на полюс… Адже він пояснював, що у печерах не холодно, а порівняно з тим, що робиться надворі, взагалі тепло. А хто, цікаво, питиме спирт? Хіба той вусатий «чмурик»? Але чому тоді пляшка лежить біля жіночої білизни?
Сівши на свою сумку, Сергій притулився спиною до скелі. Надто багато питань без відповідей, щоб, плюнувши на все, їхати додому. Але водночас чогось іще не вистачало, щоб вирушити західною гілкою слідом за групою у Серце Диявола. Машина залишена не в селі, більше того — захована. Це погано. Їжа і, головне, пляшки залишені у залі. Також погано. Вся підозріла амуніція взята з собою — і це погано.